Частина перша. Бал

22 вересня, неділя

- Повтори ще раз, яка твоя роль? – сказала Інна, сидячи за столиком в кафе мами Христі, що вже також стало постійним місцем зустрічей.

- Я буду спостерігати, - сказала Христя, пережовуючи омлет з грибами.

- Якось не справедливо.

- Тут робота для одного, подруго. Я, звичайно, можу піти з тобою. Але нас так нас точно запалять.

   Інна виглянула у вікно. «Скільки ще прекрасна погода буде терпіти це містечко? Схоже літо вирішило подовжитись на четвертий місяць». Вона спостерігала за людьми, які не втрачають можливості додатково отримати заряд вітаміну D та вирішили прогулятись компактною площею в центрі Кононівців. З протилежної  сторони площі виднілась мерія, що втопала в зелені. Інна уявляла, як мер готує промову для сьогоднішнього балу. «Його дочка сьогодні привселюдно осоромить їх сімейство»

   Вечоріє. Сонячне світло потрохи покидає пусті вулиці Кононівців. Сьогодні весь люд збирається під однією кришою. По дорозі до будинку культури Інну не покидали думки про те, що вона сьогодні повинна зробити. А от Христя схоже почувається розслаблено. «Вона спостерігає – їй легше». Але шляху назад немає. Потрібно чимшвидше з цим закінчити і насолоджуватись.

- Як настрій? – запитала мама Христі Таня, яка вела авто.

   Інна не змогла видавити із себе хоч слово.

- Все гаразд, ма. Вона просто хвилюється. Така велика подія, - сказала Христя.

- До чого хвилювання? Ти виглядаєш чудесно. Ця сукня так гарно на тобі сидить, - сказала Таня.

- Дякую вам за неї, - сказала Інна.

- Рада, що хоч хтось її одягнув. Ось ми і приїхали. Все так же багато і грандіозно, коли я востаннє тут була. Повеселіться, дівчата.

   Перед дівчатами височіла найбільша будівля в Кононівцях. Будинок культури був освітлений прожекторами, повсюди розвішанні плакати, навіть червона доріжка вистилає шлях до входу. Сьогодні кожен може відчути себе зіркою. Подруги піднялись по сходах. В якийсь момент рука Христі торкнулась руки Інни. Пакетик з ЛСД опинився в неї.

   Перед входом вони зупинились на мить. Інна розглянула подругу. Оскільки у Христі табу на усе, що не схоже на штани, вона одягнула чорний брючний костюм. Під піджаком був білий топ. Її чорне волосся, підстрижене по вуха, було зачесане назад. З макіяжу дозволила собі лише легкі тіні і маленьку стрілочку.

   Таня підібрала для Інни найкращу сукню. Елегантний коричневий колір ідеально підходив для її світлої шкіри. Вона ніколи не відчувала себе такою красивою. Правда корсет затягнули занадто туго. Але Інна прийшла не підкоряти серця присутніх.

   Шляхи подруг розійшлись перед входом до зали, яка уже була забита народом. Христя піднялась до безлюдного балкону з якого буде за всім спостерігати. Інна зробила глибокий вдих і увійшла в натовп.

   Це було дуже просторе приміщення з зі стелею в висоту триповерхового будинку.  По праву сторону розмістився бар і фуршет, столики якого прогинались від їжі. Інна пройшла кілька метрів, протискаючись між людом, і дібралась до подіуму, де сьогодні виступає Вікторія і ще декілька музикантів. Поки що її тут немає. Інна вийшла з натовпу з іншої сторони біля службових приміщень. Зв’язалась з Христею.

- Де мені її шукати? – сказала Інна.

- Іди прямо по коридору. Там мають бути гримерки. Вони підписані, маєш зорієнтуватись. Вона вийшла звідти три хвилини назад, так що проблем немає бути.

- Окей. Зв’яжусь, як закінчу.

- Удачі. Будь обережна.

   Інна зробила ще один глибокий вдих. Шляху назад немає. Пройшовши коридором, натрапила на двері з табличкою, на якій надпис «ВІКТОРІЯ». Це її ціль.

   Вона рішуче відкрила двері. Нікого. Кімнатка невеличка. Максимум 4 на 4 метри. Ширма, кілька поличок, вішаки для одягу і два дзеркала.

- Два дзеркала для одної людини? Якось занадто. Хоча.. Це ж Вікторія, - пробуркотіла Інна.

   На столику з дзеркалом помітила те, за чим прийшла. Жестяна банка з енергетиком. Вікторія вічно їх п’є. Інні ж не було до вподоби таке штучне стимулювання. Хоча їй здавалось, що Вікторія п’є енергетики лише, щоб здаватись крутою. Це ж так по-сучасному. Напевне..

   Банка уже була відкрита, хоча випито не більше половини. Інна обережно кинула пігулку ЛСД. На мить задумалась і кинула ще одну пігулку. «Надіюсь вона не встане  після такої дози». Щось змусило глянути на етикетку. Енергетик алкогольний. З телефону прозвучав голос Христі.

- Якраз хотіла запитати..

- Вікторія йде. Повторюю, Вікторія близько. Вона не одна, - скрикнула Христя. 

- От чорт. І що мені робити? – панічно проговорила Інна. 

- Вони уже в коридорі, не виходь з гримерки. Скоріше сховайся!

   Погляд Інни одразу потрапив на ширму. Без зволікань вона зайшла за неї і майже перестала дихати, щоб не видати хоч писк. У гримерці мертва тиша. Навіть гаміру, що творився в залі не було чути. Інна могла чути лише шалений гуркіт власного серця.

   Двері відчинилися.

- Я уже не перший рік виступаю тут, - сказала Вікторія, входячи всередину. – І вся увага публіки прикута до мене. Все тримається на мені. Розумієш?

   Вікторія підійшла до столика і повернулась до дверей. Зайшла Соня. Вони обидві уже були одягнуті і готові до виступу.

- Я тебе не підведу, - сказала Соня.

- Ооо, повір мені, це в твоїх інтересах. Це твій шанс показати себе цьому містечку. Навіть не подумай мене осоромити.

   «Тебе сьогодні осоромить не Соня. Про це можеш не хвилюватись.»

- Тобі уже пощастило опинитись в моїй компанії, - продовжила Вікторія. – З одного боку, я тебе врятувала. Від цих прогнивших. Христини, Марти чи цієї Інни.

- Можеш покластись на мене, - сказала Соня.

   Вікторія усміхнулась до неї. Соня невпевнено почувалась поруч з Вікторією. Старалась уникати її погляду. Схоже, вона її боїться.

- Випий і розслабся, - сказала Вікторія і піднесла до Соні банку з енергетиком. Та, несміливо, але зробила кілька ковтків.