Частина перша. Друге вересня

2 вересня

   Інна відкрила двері найкращої школи, щонайменше, Полісся. Сьогодні вона одягнута у вузькі джинси і футболку, поверх якої накинутий розстебнутий светр. Іноді їй здавалось, що ця школа занадто крута для неї. Адже Інна не може дозволити собі одягати шовкові кардиган чи кросівки від БАЛЄНСЬЯГА. Зате вона може дозволити собі пройтись по скрипучій білій плитці «під мармур» в своїй школі за 200 гривень в місяць. Часто через її вигляд учні дивляться на неї як на нищу, що змушує закриватись в собі ще більше.

   В далечині коридору вона помітила Соню. Інна усміхнулась. Та також побачила Інну, але відвела погляд. Через мить на горизонті з’явилась Вікторія, яка підібрала новеньку і повела її до класу.

   Першим уроком було Мистецтво. Мистецтво вивчається лише один рік в 11-му класі. Незважаючи на байдужість більшості учнів до предмету, на нього навіть відвели спеціальний клас.

   Інна явилась за кілька хвилин до початку. В класі були уже всі, крім вчителя. Під просверлюючим  поглядом Вікторії вона пройшла до свого місця. Христя уже була тут. Інна була не до кінця впевнена в реальності вчорашнього дня. Але те, що нова подруга з нею привіталась, прогнало всі сумніви. Вони стукнулись кулаками. Інна всілась за парту, акуратно поклавши рюкзак на сусідній стілець.

- У мене скоро з’явиться дирка в лобі від поглядів Вікторії, – сказала Інна.

- Дивись на неї так же. У чому проблема? – сказала Христя із сусідньої парти, повернувшись до Інни.

- Це важче, ніж здається. Та взагалі, не тільки в цьому проблема. Вже сьомий рік я не можу постояти за себе. Яка ж я жалюгідна.

- Вікторія не така страшна, якою здається. Просто дай їй опір, і вона захлопнеться.

- І знову ж таки, важче ніж здається.

- Не ображайся, подруго, але перестань себе жаліти. Булінг теї сучки не подобається, в першу чергу, тобі, тому не будь тряпкою і зроби щось. 

   Слова Христі, звичайно, надихнули, але Інна відчула, що їй потрібен сильніший пендель, щоб хоч слово сказати Вікторії.

   В очікуваннях вчителя Інна задивилась на вид з вікна. Сьогодні така ж чудова погода, як і вчора. Літо поки не збирається відступати. На футбольному полі уже розпочинається урок фізкультури у молодших класів. Інна задивилась на них. Як же вона їм заздрить. Вони ще навіть не уявляють, як багато на них чекає розчарувань у старших класах. Інна вже сповна відчула жахи середньої та старшої шкіл. Їй не віриться, що скоро це все закінчить. Ще зовсім трішки. Вона немає права дозволити Вікторії себе добити.

   Увійшов вчитель. Інна вдруге за сьогодні прокинулась від здивування. Вона очікувала побачити якусь ніжну бабусю з платочком на плечах. А в клас залетів молодий симпатичний мужчина. Років 25, ідеально виголений, на голові вугільно-чорні кучері. Голубі очі настільки насиченого кольору, здавалось, Інна змогла би побачити з останньої парти. Вона також оцінила сірий жилет і брюки такого ж кольору, які чудово на ньому сиділи. Те, як Вікторія пялилась на його зад, Інна також помітила. 

- Доброго дня! Ви будете звати Едуард Євгенович. З вами я познайомлюсь в процесі. Відкладіть всі свої гаджети і приділіть мені для початку півтори хвилини свого дорогоцінного часу. Я розумію, що в моєму предметі ви повні нуби, і він вам даром не здався. Але для того, щоб 45 хвилин мого уроку ви тратили на саморозвиток, а не на прогортування стрічки в інсті, перше півріччя ми з вами будемо говорити про актуальне. Про фотографію. Хоч навчитесь фото робити, бо… В вас з цим явні проблеми. – вчитель увімкнув інтерактивну дошку. На ній з’явився чийсь акаунт в інстаграмі. – Шпигуни з десятого класу допомогли мені. Я переглянув ваші аки. Знаєте, ваші фото в соцмережах дуже багато можуть про вас розповісти. Ось наприклад мені дуже запам’яталась сторінка Вікторії…

   Вікторія уже була готова вислуховувати всі похвали світу. Як же Інну дратувала ця посмішка.

- Запам’ятався, як акаунт егоцентричної, багатої школярки, яку фотографує 4-річна дівчинка, що вперше взяла в руки телефон.

   Дикий погляд  Вікторії повільно перевівся на Машу, яка робила більшість її фото.

- Давайте прокоментуємо котресь фото. Благо, є з чого обирати. Тут аж 364 фото! Ось наприклад. Що за поза?! Типу «я така загадкова, прикрила рукою лице». Господи, лікоть в кадр. Жах! А що з експозицією, Вікторія? Моїм очам боляче. Про лайтрум не чула?

   Інна із превеликим задоволенням вислуховувала кожне слово, яким він бомбардував самооцінку Вікторію. А то уже осточортіли старі маразматики, які тільки й чекають моменту, щоб підлизати їй дупу.

- На жаль, ми не можемо весь урок обговорювати прекрасні світлини Вікторії. Давайте перейдемо до наступної учениці. Насправді, в вашому класі не все так погано. Чудовий користувач під ніком butterfly2478. Це Інна. Де ти, Інно? Учні, що роблять такі знімки, мають сидіти в перших рядах на моєму уроці. Інна ж не проявляє свого егоцентризму, що присутній в кожному на Землі, а фотографує все, що оточує нас в цьому живописному регіоні. Інна явно чула про експозицію, контрастність, кадрування, лайтрум та інші блага, дані нам сучасним світом. До чого я веду. Зараз ми змогли спостерігати приклад того, як потрібно фотографувати, а як цього категорично робити не можна. І на те, щоб еволюціонувати від фото, по типу Вікторії, до, щонайменше, цих, у вас буде цілий семестр.

   Як шкода, що усе прекрасне – не довговічне. Як і цей урок. Едуард Євгенович, як виявилось, вміє не лише опускати Вікторію, але й непогано орієнтується в мистецтві. Ще ніде Інна з таким захопленням не слухала лекції по історії розвитку фотографії.    

   Після уроку Інна з Христею зустрілись в коридорі.

- Два дні підряд Вікторію привселюдно принижують. Я точно не сплю? – життєрадісно сказала Христя.

- Схоже, з вчителями в школі не все так погано.

- Мушу визнати, він занадто ідеальний. Такі люди після робочого дня в темному, сирому підвалі розрізають трупи своїх жертв. Хахаха. Хоча, я все одно ледь не заснула. Мистецтво – це для мене занадто.