1 вересня
Ще ніколи Інна не почувала такою жалюгідною і пригніченою. Своє 16-річчя їй довелось зустріти на першому дзвонику. В неділю! Її не так хвилював факт проведення свята знань в неділю, як те, що вона проводить його з класом, який ненавидить до мозку кісток. Ну ок. Не весь клас — його частину. Частину, яку всі звуть “ближнім колом Вікторії”. Решта групуються по-двоє, або залишаються одинаками. Такою одиночкою була Інна.
Вона розглядала усіх в класі на першому уроці, де їй розкажуть, наскільки важливий одинадцятий клас в житті кожного та інший лицемірний шлак. Поближче до дошки зібралась кучка однокласників, яка входить до ближнього кола і сама Вікторія. В правому ряді сидять Марта, її найкращий друг Ілля і Оля. В середньому ряді на сусідній парті від Інни розташувалась, на диво, похмура Христя. Когось не вистачає. Рома… Її немає. Інна за літо також з нею не перетиналась, але чула, що та втекла з дому.
Життя занесло її в кінець ряду, хоча місце біля вікна. Інна сама його обрала — подальше від Вікторії. Як же вона її ненавидить. Ця ненависть взаємна. От тільки Вікторія про свою говорить відкрито. Інна ж за 7 років навчання в одному класі ні разу їй не відповідала.
Погляд головної сучки потрапив на Інну, яка тут же опустила голову на парту.
- Не підходь, не підходь… - сказала вона.
Та мало речей в світі були в змозі зупинити Вікторію, а знущання над Інною приносило їй не абияке задоволення.
- Я тут згадала, що в тебе сьогодні день народження, - сказала Вікторія. – але я не буду тебе вітати. Після останнього дзвоника ти так швидко зникла, що я не встигла тобі поспівчувати. Здається, ти ж не стала відмінницею через одну нещасну дев’ятку. Як шкода, що цього року лише я одна отримаю золоту медаль…
- Не зупинишся – засуну цю медаль тобі в дупу прямо на випускному. – пролунав голос Христі із середнього ряду.
- Одна тихоня вирішила заступитись за іншу. Як це мило, – сказала Вікторія, повернувшись до Христі. – А що ж ти сама? З твоєю Ромою мене відігнати було би набагато легше.
- Якось сама справлюсь, - Христю це зачепило, хоча вона лише усміхнулась. - Сядь на місце – скоро вчителька прийде.
- Прозвучало як погроза. Якщо не сяду, то..
- Я тебе зламаю, – Христя стала перед Вікторією в проході. Вона була вищою за вискочку на сантиметрів десять мінімум. Тому ця погроза найближчим часом могла стати реальністю.
Все ж таки Вікторія зупинилась і пішла назад до своєї зграї. Інна була приємно здивована вчинком Христі. Вони не часто коли перетинались, хоча навчаються разом з п’ятого класу, коли Інна переїхала в Кононівці. Вона спробувала подякувати, але Христя навіть не глянула в її сторону і повернулась на місце.
У класі і не пахло дружбою і згуртованістю. У цього було багато причин. Одна з них якраз зайшла в клас. Інна не втрачає віру в молодих вчителів та викладачів. Але ця віра, на жаль, не поширюється на їх класного керівника Анджелу Михайлівну – вчительку англійської мови. В народі її називають просто «англічанка». Та була одягнута у зелену облягаючу сукню. Сміливий вибір, враховуючи немалі габарити жіночки. На голові боб-каре, пофарбоване в пожовклий блонд. І, як завжди, тонна косметики, яка маскує гормональний збій на обличчі.
- Вікторія, замовкни і сядь на місце, - сказала англічанка. – Мушу представити вам нову однокласницю…
В класі роздався гуркіт. Всі погляди направились на передню парту: Вікторія лежала на землі, під нею – залишки розтрощеного стільця. Вчителька закотила очі. Лише її дві помічниці Юля та Маша кинулись їй допомагати. Решта просто реготали.
- АААААА, - роздався крик розлюченої Вікторії. Вона швидко визначила, хто підпиляв ніжки в стільці. Погляд навівся на Христю. – Я тебе знищу!
- Чекаю з нетерпінням! – крикнула Христя.
- Корону підбери, - сказала Анджела.
Вікторія лише дико глянула на неї і вийшла з класу під проводом двох подруг.
- Що ж, поки фурія заспокоюється, я продовжу. Це ваша нова однокласниця Софія.
Наляканий погляд і привітна посмішка на обличчі дівчини, яка почала розуміти, куди потрапила.
- Вітаємо в пеклі! – пролунав чийсь голос з середнього ряду.
На щастя чи на жаль, англічанка ніколи не проявляла ярого сентименталізму до свого класу. Вона могла би проводити більше часу з ними, питати: «Як справи?», і ще багато речей, які зближають класного керівника з класом. Та для неї це були не «рідні учні», а «надбавка до зарплатні за класне керівництво».
Тому не було ніяких сумних промов та лишніх слів. Вона швидко пройшлась по формальностям. На це пішло не більше п’ятнадцяти хвилин. Після цього всі розійшлись, щоб насолодитись залишком сонячного недільного дня.
З класу вийшли майже всі. Інна на мить зависла в проході. «Ще дев’ять місяців пекла. Я повинна вижити». В реальність повернула чиясь рука, що опинилась на плечі.
- Божечки!! – скрикнула Інна.
- Ти чого, чудила, заснула? – сказала Христя. – Пішли звідси.
Дівчата вийшли в пустий коридор. Перший урок в решти класів ще не закінчився. Ось звідки така тиша, яка час від часу переривалась скриками Вікторії в далечині. Пройшовши трохи до виходу, за рогом вони помітили Вікторію, яка сиділа біля туалету і ревіла. Сльози Вікторії – бальзам для душі. Над нею схилились Маша, Юля та новенька Соня. Коли Інна побачила Соню, яка допомагає Вікторії, зрозуміла – її уже не врятувати.
Інна моментально скривилась від сонця, коли вийшла на поріг школи.
- Як же епічно Вікторія звалилась, - сказала Христя. – Ти ж бачила? Звичайно ти бачила! Можеш вважати це моїм подарунком тобі на дн. Ти ж сьогодні великом приїхала?
- Ага.
- Чудово! Поїхали декуди.
Інна не встигла і слово сказати, як Христя взяла її за руку і повела до велосипедів. Вона не вагалась. Їй завжди було важко заводити друзів, вона давно закинула це гибле діло. Ще давно в класі 6-ому її єдиною подругою була Маша, але та швидко перейшла в компанію Вікторії. А тут все роблять за тебе, тому Інна поїхала з Христею без питань.
#533 в Молодіжна проза
#111 в Підліткова проза
#430 в Детектив/Трилер
#208 в Детектив
Відредаговано: 27.04.2022