Нескорені війною

- Мамо, чи скоро ми підем додому?

- Мамо, чи скоро ми підем додому? -
Плаче Яринка мала.
Мама мовчить і не каже нікому,
Що дому уже нема...

- Мамо, а як там живе наша кішка? -
Скаже синочок Андрій.
Мама мовчить, бо лишилась лиш ніжка
Від неї... Аж страшно самій.

- Мамо, а тата я скоро побачу? -
Віка маленька питає.
Мама пригорне до себе й заплаче,
Сама ж бо нічого не знає...

Місяці два тОму їй прийшла звістка,
Що чоловік у полоні.
Кожної ночі вклоняється низько
Господній вона іконі,

Щоб лиш лишився живим тато Віки,
Вірить вона і чекає.
Будь-яким прийме вона чоловіка,
Бо ж сильно його кохає.

- Мамо, скажи, чому лЮди воюють? -
Маленький Сергійко питає.
Мама мовчить, її також хвилює
Ця відповідь, тА лиш не знає

Зовсім нічого про війни у світі
Мати Сергійка й Катрусі
Чому помирають невиннії діти?
Чому світ у злі захлинувся?

- Мамо, ми скоро підемо додому?
- Мамо, а як там наш котик?
- Мамо, а тата побачу я скоро?
- А ми переможемо скоро?

Тисяч десятки таких запитань
Линуть і линуть від діток.
Тисяч десятки в молитві благань
А скільки вже стало сиріток,

Що батька лишились, а то вже і зовсім
Осиротіли навіки.
І не чекає ніхто вже їх вдома,
Лиш сліз ллються страшнії ріки...

Ірина Верловицька

Подобається

#3663 в Різне
#801 в Поезія
#3426 в Сучасна проза

У тексті є: біль та страждання, любов до україни, жага до перемоги

Відредаговано: 10.01.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись