Глава 11 - Навала. Частина 2

Я попрямував на пошук батьків. Ворогів здавалось було дедалі більше, тож кожні кілька десятків метрів доводилось вступати в бій з невеликими групами. Гобліни були приблизно мого росту, тому в деякому сенсі це були ідеальні супротивники. Важко це описати, але чомусь я відчував себе як риба у воді. Страх різко відступив, і навіть змінився відчуттям азарту. Можливо я більше боявся за сестер, ніж за своє життя.

Коли я дістався до храму, навколо були розкидані трупи гоблінів, в різній, в основному неповній, комплектації. Батьків ніде не було видно. Дивлячись на цей хаос, я почав за них перейматись. Ні, вони надто сильні, щоб їх могла перемогти купка гоблінів, хай навіть ця купка була не малою. Продовжуючи пошуки я вирішив направитись ближче до будівлі, в якій збирались місцеві патрулі. Вона знаходилась біля дому голови селища, гобліни нападали саме з того напрямку. Скоріше за все батько мав обʼєднатись з місцевою охороною, щоб згуртовано дати відсіч нападникам.

Нарешті я знайшов їх: купку людей, що вишикувалися напівколом біля головної будівлі так, щоб за спиною була широка стіна будинку, а спереду кілька саморобних нашвидкоруч барикад. В центрі знаходилось кілька лучників, серед яких була матір, та уцілілі жителі Норн. Гадаю нам наказали залишатись вдома, бо тоді ще не розуміли всю ситуацію, а зараз не можуть кинути стрій, бо ворогів було надто багато щоб прорватись напряму. Я побіг до них, але це було основним полем бою, тож дістатися до захисників було не просто. Моєю перевагою було те, що вся навала сконцентрувалась на прориві захисників, а я заходив за їх спинами. Прориватись треба було швидко - застрягти посеред великої кількості цих істот означало смерть. Але мені це вдалося, близько десятка гоблінів впали від мого меча, більшість з яких навіть не встигла нічого зрозуміти.

Я майже дістався до батька, який був в першій лінії. В другій були легко поранені, які намагались стримувати тих небагатьох, що змогли пройти крізь першу, а лучники допомогли в першу чергу їм. Рендор, побачивши мене, потяг за сорочку всередину і крикнув своєму другу підмінити його на позиції.

— Ти сам? Де Лісія? Де Сіль? — запитав він мене одразу найголовніше.

— З ними має бути все гаразд. Ми дістались до будинку конюха, там був один кінь, вони відправились до міста за підмогою. Юна побігла за ними.

— Свята Келесіана, ти молодець! Біжи розкажи Альвіс, і залишайся із нею.

— Я також буду битись, ворогів надто багато, і здається я бачив як підходять ще.

— В другій лінії. Спочатку розкажи матері за сестер!

— Зрозумів.

Батько повернувся до першої лінії захисників, а я побіг до матері, і розповів їй все те саме. Повертаючись назад до другої лінії я почув сильний гуркіт, наче хтось бив по ковадлу. Поле бою накрила тиша. Гобліни почали відступати, але не для того, щоб здатись. Вони лише давали дорогу монстру. Це був величезний троль із залізною булавою, у шоломі та нагруднику. Звук був саме від нього - він бив булавою собі по залізному шолому. Біля нього йшли близько пів сотні орків, повністю закутих в обладунки. Шестеро з них були лучниками з довгими луками, що доволі дивно, бо всі породження темних сил полюбляли вбивати своїх ворогів у ближньому бою. Зазвичай тих, хто обирав дальнобійну зброю не признавали як воїнів. Бойовий дух захисників розсіювався з кожним ударом троля по шолому.

— Вбити всіх! — один з орків дав команду до вирішального наступу.

Люди почали панікувати, але з останніх сил намагались боротись за своє життя. Це була пастка - нас всіх оточили, не залишивши жодного шансу на відступ.

Батько пішов контратакою на командирів. Троль розшвирював наших воїнів мов кеглі. Мати намагалась прикрити батька і змогла таким чином влучити в одного з орків, потім вона переключилась на троля. Вона наповнювала стріли магією криги, але броня велетня захищала голову та вразливі місця, тому її постріли не нанесли відчутної шкоди. Серед цього пекла я усвідомлював, що мушу діяти, і кинувся у бій.

Я був менший зростом за дорослих, весь в бруді та крові, тому іноді гобліни не могли відрізнити мене від своїх, чим я з радістю користувався. Таким чином мені навіть вдалося умертвити одного з орків, завдавши йому сильного удару мечем по нозі, а наступним розсікши шию.

Захисників майже не залишилось. Мати якимось чином змогла забратись на дах вже наполовину розбитої тролем будівлі - вона була його головною ціллю. Батька оточили всі орки, що ще залишались живими. Він виглядав смертельно стомленим, і вже був пораненим, так як основні сили ворога були сконцентровані на ньому. Я мчав йому на поміч. За кілька метрів від нього я встромив меча в орка, який замахнувся кривою шаблею на мого батька, а потім… Рендор Кассія впав переді мною на коліна, з його шиї стирчав меч. Орк, який щойно забрав дороге мені життя, витягнув клинок і від плеча завдав ще одного удару, поваливши тіло батька на землю.

Я, відступаючи назад впав, і перевів погляд на матір. Вона заціпеніла лиш на мить, коли одна стріла прошила їй ногу, а слідом за нею інша поцілила під ребра. Світ навколо почав завмирати. Ще одна стріла полетіла в мою матір. Я щосили кинув меч, намагаючись збити її, але зачепив лише самий край оперення. Ця стріла поцілила у саму скроню, і Альвіс Кассія падала з даху просто на холодну землю, не зронивши ні звуку. У цей момент плин часу ніби зупинився, в грудях було нестерпно боляче. Моє тіло здавалось зараз згорить, а навколо відчувався крижаний холод. Це все тривало лиш мить, хоч відчувалось як ціла вічність. Вороги навколо почали радісно кричати й реготати, а троль підходив до тіла моєї матері, з явним наміром помститись за всі стріли, які стирчали з нього.

— Ти її й пальцем не торкнешся! — я був повністю поглинений гнівом та відчаєм.

Моє ядро здавалось зараз вибухне, але мені було байдуже. Щойно троль заніс свою булаву для удару, все навколо сповільнилось. Я відштовхнувся ногами від землі і миттю опинився біля нього. Відштовхнувся ще раз - і моє коліно з усією пристрастю поцілувало його огидний писок з такою силою, що той завалився на спину. Я приземлився прямо на нього і почав бити його кулаками що є сил, до тих пір, доки від його морди не почали відлітати шматки зубів та кісток. Те, що раніше можна було класифікувати як троля не подавало ознак життя. Вороги навколо ненадовго розгубились, але вже відважилися на атаку. Я взяв в одну руку чийсь меч, що лежав поруч, а в іншу концентрував магічну силу.