Глава 8 - Таємниці

Приблизно половину дороги додому ми пройшли не мовивши ні слова, кожен в своїх роздумах. Альвіс вже заспокоїлась, але певен їй важко було усвідомити, що цього дня вона майже не втратила двох своїх дітей.

— То яким чином мій син зміг впоратись із тим здорованем? — абсолютно серйозно вирішила запитати матір.

— Він намагався мене вдарити палицею, а я постійно ухилявся. Коли виникла можливість - я зміг нанести йому удар. — відповів я правдиво і коротко.

— Хочеш сказати, що ти у своєму віці поклав дорослого чоловіка одним ударом? — Альвіс явно щось запідозрила.

— Ну… перед ударом я відчув якесь поколювання в тілі, а вже після той бандит лежав на землі, а себе я відразу відчув дуже стомленим. — в цілому приховувати нічого, але мені не відомо як батьки відреагують на мої магічні здібності. Якщо вони покладуть на мене тягар відновлення величі роду Кассія - це буде шлях, який мені вкажуть родичі, а не я оберу сама. Звісно, це була б правильна мета, як для нащадка колись могутнього роду - але я маю прийти до цього рішення особисто.

— Як цікаво… В будь-якому випадку, ти молодець, я рада що ти цілий. Для мене це головне. — вона не стала мене більше допитувати, за що я їй вдячний.

— Дякую, мамо. Вибач, що довелось за нас хвилюватись. — дивно, що Сіль досі нічого не сказала, сподіваюсь вона в порядку.

Ми закінчили розмову, і прийшли додому, де на нас вже чекала Лісія. Вона зустріла нас з міцними обіймами, її очі заблищали від сліз. Ми заспокоїли молодшу сестричку, крім того що вона хвилювалась за нас, це був перший раз, коли вона була вдома у цілковитій самотності. Можу тільки уявити, що вона відчувала, мабуть кожна секунда була вічністю. Батько прийшов сьогодні дуже пізно, і замість захопливої історії про вдале перше полювання йому довелось почути як він майже не втратив двох своїх старших дітей. Його обличчя було таким лютим, а аура такою темною, що стало аж моторошно. Впевнений, що тому єдиному живому, покинутому на початку лісу бандиту завтра точно ніде не сховатись від його гніву. Він був готовий вже зараз за ним піти, але Альвіс вмовила піти туди з патрулем і допитати його, адже бандити в цих краях хоч і бувають, але це досить велика рідкість, тим паче щоб викрадали дітей. Апетиту не було, так само як і сил навіть стояти, тож після розмови з сімʼєю я відразу пішов у ліжко.

Зранку батько пішов раніше, щоб якнайшвидше дістатись до невдалого лиходія. Ми з Сіль після пережитого вирішили поки не ходити на полювання, а сконцентрувались на тренуваннях. Ми обидва зрозуміли, що нам потрібно стати сильнішими, щоб ми могли самостійно захистити себе в подібних ситуаціях. Щоправда тренувались ми виключно у володінні мечем, так як луки ми втратили в лісі, а повертатись за ними було того не вартим.

— Атакуй частіше, ти даєш мені багато часу на можливість контратакувати. — Сіль почала ще завзятіше тренуватись.

— Я намагаюсь, але з більшою кількістю атак буде більше дірок в захисті. Також я витрачаю більше енергії, і можу програти в витривалості. — я намагався мислити здраво. Навідміну від Сіль, вона почала працювати агресивніше, частіше підставляючи себе під удар. Це було непогане тренування на витривалість, але не на якість технік.

— Використай ту силу, якою переміг бандита. — несподівано закомандувала старша сестра.

— Я не знаю точно як це робити. — після нашого останнього спарингу я намагався активувати це вміння, але нічого не виходило. Скоріше воно спрацьовувало на підсвідомому рівні.

— Згадай як це було на нашому спарингу. Спробуй. — Сіль не відступала.

Я намагався зібрати ману в ядрі, і активувати магію блискавки всередині, але це приносило лише біль. Наче спрацьовував якийсь запобіжник. Я відчував, що якщо намагатимусь примусово «випалювати» своє ядро ще сильніше - це ні до чого не приведе. Через декілька хвилин спаринг закінчився моєю поразкою, але ми спробували ще раз, потім ще. В результаті ми обидва вилились із сил, і вирішили нарешті відпочити.

— Ти не запитував у матері що це було? — запитала сестра переводячи подих.

— Це була магія. — вирішив нарешті зізнатись Сіль. — В мене пробудилось ядро, але я ще не повністю контролюю сили.

— Ядро зазвичай пробуджується набагато пізніше, але іншого пояснення не має. Можливо та ситуація примусово пробудила твої вміння. Якщо це так - тоді вітаю, в нашій родині тепер є маг. — спокійно, але з нотами смутку сказала Сіль.

— Мене цікавить магія, але це не означає, що я тепер якийсь особливий. — я намагався підтримати свою сестру. — Взагалі-то я досі не можу тебе перемогти.

— Так, але впевнена що це скоро зміниться.

— Я б не був так певен. Тобі батько не розповідав як перемагав чаклунів в поєдинках?

— Ні.

— То запитай його. Тобі сподобається ця історія. Може маги і сильні, але не невразливі. І тим паче не безсмертні.

— Гаразд, може ти і правий. Але поговори з матірʼю. Вона не з тих, хто лізе в особисте, проте завжди готова допомогти.

— Обовʼязково.

Після тренувань я дійсно набрався сміливості побалакати з матірʼю, але тільки про себе. Лісія сама скаже за себе, коли вважатиме за потрібне. Альвіс сказала, що здогадувалась про мої здібності ще з того дня з мокрою подушкою. Я сказав, що можу тільки створювати просту елементальну магію, на що вона сильно здивувалась.

— А звідки ти знаєш заклинання? — запитала Альвіс.

— Одного разу я почув як ти чаклувала лід на наконечник стріли. З того все і почалось, але я чаклую без промовляння заклинань.

— Це неймовірно, я ще ніколи про таке не чула. — я продемонстрував їй кілька заклинань. — В твоєму віці ніхто ніколи такого не робив. В тебе неймовірний потенціал, я пишаюсь тобою. От Рендор буде в захваті.

— Коли я бився з тим бандитом, і на спарингу із Сіль - я міг відчути те, про що я тоді розповідав - поколювання в тілі. Але я не можу це відтворити, здається це магія підсилення?

— Так, схоже на те, але ніхто з моїх знайомих магів-підсилювачів ніколи не розповідав про «поколювання», може це та рідкісна магія блискавки? Що ще ти не розповідав своїй мамі? — мати по доброму посміхнулась.