Глава 7 - Порятунок

Вже починало вечоріти, і я спіймав себе на відчутті, що більше боюсь гнів матері, ніж цих бандитів. Треба було щось вигадати, і швидко, але на думку нічого не приходило.

— Що ви збираєтесь з нами робити, ви навіть не уявляєте що з вами буде, коли наші батьки дізнаються… — Сіль почала їм погрожувати.

— А вони і не дізнаються, через кілька днів вас буде обміняно на монети, тож сиди тихо, щоб мені не довелось пошкоджувати товар. — відповів той, що був найбільшим. Сіль замовкла, і буквально через хвилину почала плакати.

— Перестань, інакше висітимеш догори ногами. — почав погрожувати чоловік без вуха. — Бери приклад з свого брата.

Я ж мовчав, бо намагався прикинути, чи впораємось ми з цими громилами. Спалити мотузки магією не проблема, але в нас забрали всі речі, і ми зовсім не знаєм наскільки сильні наше опоненти. Хоч ми і тренувались роками, але все ще були дітьми, і скоріше за все не перемогли б навіть в бою один на один. Виходить єдиний варіант - це втекти так швидко як тільки це можливо. Часу обмаль, тому я вирішив діяти. Магією землі я сформував невеликий камінець позаду нас, і запустив якнайдалі. Типове відволікання ворога - якщо вони змогли почути нас на відстані, коли ми їх обходили, то мають і на це відреагувати. Я повторив заклинання, і наступний камінь полетів ще трохи далі в якісь кущі.

— Ви чуєте? Здається там є хтось іще. — з диявольською посмішкою сказав той, що був найхудіший і не балакучий.

— Це напевно наша матір, тепер вам не жити. — Сіль відчайдушно застерегла бандитів. Хоча скоріше вона просто хотіла вірити в свої слова.

— То можливо нам треба із нею познайомитись? — ще більш огидно посміхнувся той, що зі шрамом. — Ходімо хлопці. А ви, малята, лишайтесь тут і щоб ні звуку. — він підійшов встромити нам у рота брудну ганчірку, і вони пішли в сторону, звідки було чутно звук від моїх запущених камінців.

Щойно вони трохи відійшли я почав діяти: магією спалив мотузки, витягнув кляп собі і сестрі, швидко взяв стрілу з наших речей, які вони безпечно залишили поруч, і перерізав мотузки сестрі.

— Молодець Арн, як ти звільнився? — сестра була в захваті, відчувши надію на порятунок.

— В мене дуже спітніли руки. — тихо відповів, сам не вірячи в те, що сказав.

— Біжімо! — Сіль схопила тільки свій трофей - хвіст зайця і ми побігли що є сил.

— Вони тікають! — було чутно крик одного із бандитів.

— Швидше, іншого шансу не буде! — я підганяв сестру, хоч сам від неї почав відставати.

— Хапай їх! — було чутно позаду мене, здається вже зовсім близько. І через мить якась мотузка опинилась прямо в мене під ногами, і я з радістю через неї перечепився. Оскільки ми щойно вибігли з лісу, моїм єдиним порятунком могли бути тільки батьки. З дому сюди можна дістатись досить швидко, якщо бігти що є сил.

— Приведи матір, вона з нами впорається, я їх затримаю! — крикнув до Сіль, сподіваючись, що вона достатньо розумна щоб не вступити у бій.

— Ні, я не покину тебе! — Сіль почала зупинятись.

— Це єдиний шанс, біжи! — щосили крикнув їй, встаючи на ноги перед бандитами. На щастя Сіль послухалась.

— Я не дам вам її наздогнати. — вирвалось із мене настільки погрозливо, на скільки могло від дитини. Тим часом мене оточили всі четверо.

— Все ж доведеться трохи пошкодити товар. — сказав найбільший бандит. — Стисни зуби, малий. — і замахнувся на мене здоровенною палицею.

— Ти в житті в мене не влучиш! — я вирішив провокувати нападаючого.

— Не дайте йому вислизнути, я зламаю йому ноги щоб він більше не втік. — всі четверо мерзенно посміхались.

Я ухилився від одного удару, потім від іншого, але попався на удар ногою зразу за ударом палиці, від чого пролетів кілька метрів і впав.

— Зараз буде урок дисципліни. — сказав здоровань занісши палицю збоку від себе.

Я швидко перевернувся на живіт, зібрав ману в долонях і підняв себе за допомогою потоку вітру.

— Тільки погляньте, малий маг! От так пощастило. — сказав один з них, я вже не звертав уваги хто саме. — За тебе багато заплатять навіть за переламаного!

Я не хотів їм нічого відповідати, хоч моєю головною задачею було потягнути час. Здоровань знов замахнувся, але цього разу я вирішив не ухилятись від удару, а навпаки скоротити дистанцію. Концентрую ману в ядрі, знов відчуваю поколювання, направляю потік мани в долоню, все навкруги стає повільнішим, пірнаю під удар і бʼю ворога кулаком, зарядженим блискавкою прямо під ребра.  Мій опонент впав на землю, а його тіло почало зводити судомами, після чого він перестав рухатись. Мабуть удар перевантажив центральну нервову систему і той втратив свідомість. Саме це я б назвав блискавичною перемогою, але переді мною стояли ще троє. І цього разу вони не збирались нападати по одному.

— А ти дійсно здібний, шкода буде тебе віддавати. — зовсім не щиро сказав один з бандитів.

— Не переймайся, не доведеться. — звучало може і круто, але в реальному бою сили досить швидко закінчуються. На довго мене точно не вистачить.

Щойно один із них замахнувся на мене кинджалом, і замість його правого ока на мене дивилась гарна ельфійська стріла. Це точно Альвіс, мене врятовано. Але звідки був постріл? Я уважно придивився, і виявилось, що вона була ще на стільки далеко, що видно було тільки її силует. Неймовірна точність, але не варто розслаблятись - залишилось ще двоє.

— Чи вже один… — поки я казав це в слух, другий вже приліг, а третій бандит, той що був без вуха, падав додолу без наміру коли-небудь піднятись.

Мати, разом із Сіль, підбігли до мене і відразу почали перевіряти чи я цілий.

— Все гаразд, ви дуже вчасно. — я намагався заспокоїти рідних.

— Ти протримався. Навіть здається одного переміг, оскільки він не тримає в собі мамину стрілу. — Сіль намагалась мене підтримати, хоча у самої очі були на мокрому місці.

— Так, він доречі живий. — зауважив я, сподіваючись, що єдиний живий ворог поки ще полежить.