Глава 3

Сонце тьмяно світило й уже збиралося сідати за обрій, усе ще освітлюючи тих двох, що йшли пустелею в пошуках пригод! Один був високий, а другий — низький і повненький. Вони не мутанти й не зовсім люди — це нащадки тих, хто колись жив у цих містах. Вони йшли пустелею повільно, і зовні нагадували монахів: у довгому вбранні, з палицями в руках і дивними витягнутими шапками на голові, які, мов шоломи, закривали голову й обличчя, захищаючи їх від пилу й сонця.

Один грав на якомусь старовинному інструменті, який сьогодні, мабуть, зберігався б у музеї — забутий, майже прадавній!

Раптом вони, ніби чимось налякані, зупинилися й позадкували назад, зберігаючи дистанцію… Перед ними лежав якийсь предмет — дуже дивний і незрозумілий!

Постоявши й подумавши, той, що був худим і високим, узяв палицю й почав тикати нею в предмет. Тиша. Зрозумівши, що він безпечний, вони підійшли ближче, розглядали його, тикали палицями й стукали по ньому. Усвідомивши, що небезпеки немає, вони спробували підняти його, але тут же кинули на землю, бо почули:

«Низький рівень енергії…

Зовнішнє середовище: пісок.

Вологість: !!???

Біологічні об’єкти поруч… два.»

Високий нахилився до низького й сказав:

— Залізного Сплячого треба віднести до майстерні, можливо, ми зможемо щось у нього дізнатися! Головний буде радий!

Прийнявши рішення, вони підняли його й потягли додому.

Щойно вони зайшли за ворота села й поклали Залізного на землю, до них одразу кинулися мешканці. Діти бігали навколо й вигукували:

— Дивіться, дивіться, яке диво! Хто це такий!? Він, мабуть, злий!!!!

— Діти, не підходьте близько, раптом нападе!!

Тих двох звали Марут і Інар. Вони пішли до головного в селі. Головний сидів у кабінеті й читав якісь папіруси. Побачивши Марута й Інара, він усміхнувся та запросив їх увійти.

— Діти мої, ви повернулися. Сподіваюся, щось знайшли? — з усмішкою запитав він.

— Так, знайшли. Вам варто на це подивитися, отче…

Коли вони вийшли у двір, головний оглянув Сплячого й одразу наказав віднести його до майстерні.

Поравилися вони з Tarari десь годину!

У якийсь момент Tarari відчув, що на нього щось капнуло: спочатку одна крапля, потім інша. Він розплющив очі й побачив головного та його синів.

— Залізний Сплячий відкрив очі! — захоплено сказав Марут.

— Марут, Інар, залиште нас самих!

Хлопці зрозуміли й вийшли з майстерні. Головний допоміг Tarari підвестися.

— Ну… як ти себе почуваєш? — ніжно запитав він.

— Де я? — повільно, механічно запитав Tarari.

— Тепер у безпеці, — відповів головний. — Ти щось пам’ятаєш? Як ти опинився в піску? Що сталося?

Такарі сів на ліжку й озирнувся, а потім раптом різко спробував вирватися з майстерні, але Головний, обійнявши його, запитав, у чому річ.

— Я повинен знайти її, я зобов’язаний!! Я робот Tarari 3000!! Мене було куплено як подарунок для Аділи!!! Але потім сталося щось, чого я не пам’ятаю… її не було поруч!! Будь ласка, ви повинні мені допомогти, я зобов’язаний її знайти, поки не стало надто пізно!!!

поки Такарі говорив, до майстерні зайшла дуже красива жінка разом із маленькою дівчинкою — на вигляд їй було років десять. Дівчинка кинулася в обійми до Головного, але, побачивши робота, завищала від щастя:

— Вау! Це мені? Тату, скажи, він мій? Це мій друг??? Вау, можна я його собі заберу!!!???

Головний узяв її на руки й поцілував у щічку.

— Зачекай, Арін!! Не так швидко. Нам ще потрібно привести його до ладу й зрозуміти, як він працює!!

Опустивши дівчинку, він подивився на жінку:

— Амарі!! Любове моя!!

Він підійшов і поцілував її в лоб.

— Як ви??

— Ох, не питай, Варно!! Вона сьогодні надто гіперактивна!! Де ти його знайшов??

— Марут і Інар знайшли його. Я наказав принести його сюди, щоб ми могли попрацювати над ним! Гаразд, я ще тут залишуся, а ви йдіть додому!!!

Коли жінка з дівчинкою вийшли з майстерні, Варно ще раз оглянув Такарі.

— Ось що ми зробимо!!! Схоже, ти живишся від акумулятора, і тобі потрібна олива, щоб не заіржавіти!! Поки що залишайся тут, а далі подивимося, що з тобою робити. Ти — наша найголовніша знахідка. Можливо, ти даси нам уявлення про те, хто раніше жив на цій планеті і як!!

І, залишивши Такарі заряджатися, він вийшов із майстерні.