Несказанне лишилось несказанним

І пішов сніг...

І пішов сніг…

Ще зранку сонечко заглядало у вікно. Хоч і не гріло, та все ж усміхалося тобі, пронизуючи несміливими промінцями вранішню грудневу прохолоду. А зараз – небо зовсім затягнуло важкими сірими хмарами. Здавалося б, куди більше? Вже й не поміщаються на небосхилі! А вони все пливуть і пливуть, накопичуються у величезні сірі кучугури, штовхаються, сторцуються і заповнюють собою весь простір між небом і землею. Ще десь тільки опівдні, а так темно, наче надвечір’я полонило землю. І раптом все затихло, зупинилося, завмерло, ніби перед бурею. І пішов сніг. Такий білий і пухнастий,

чистий і ніжний, він падав і падав на землю, застеляючи чарівною ковдрою все навкруги…

Олена Гешко

Подобається

#2859 в Молодіжна проза
#4156 в Сучасна проза

У тексті є: перше кохання, описи природи рідної землі, художнє бачення сучасної реальності

Відредаговано: 06.06.2020

Додати до бібліотеки

Поскаржитись