Повернення

Повернення

Марія зупинилася під старою липою на перехресті вулиць. Все таке рідне й знайоме з дитинства! Навіть у густих сутінках вона точно може розрізнити будівлю старого сільського клубу, сільради, а онде осторонь – стара церква... До отчого дому їй залишилося пройти зовсім небагато – ось цією зеленою вуличкою, огинаючи темну будівлю клубу, де не раз танцювала до ранку в свої щасливі роки безтурботної юності, та ще там трішки пройти берегом невеличкої річечки...

Вона вже бачить батьківську хату, такою, яку покинула чотири роки тому: чисто вибілену, з акуратними голубими віконцями, всю потопаючу в цвітінні старого саду... Мати сплесне руками і зі сльозами кинеться назустріч, батько... чи посміхнеться батько? Чи підніметься з ліжка їй назустріч? Боляче кольнуло в грудях. Мати говорила, що батько зовсім занедужав. Ще не такий старий, та все ж життя зламало його. Так і не зміг він, колись головний агроном успішного колгоспу, змиритися з теперішнім устроєм життя. Важкі дев’яності проїхав з братом на авто, возячи до Росії яблука та виноград, якими так багата Бессарабія. Та в останній поїздці вони попали в страшну аварію, його брат загинув, а сам Іван Петрович довго пролежав у лікарні. Потім трохи попрацював в місцевого новоспеченого фермера, та замість зарплати отримував продукцію, і тому покинув і цю роботу. Пізніше сторожував, а тепер ось і зовсім захворів...

Мати ще донедавна працювала у рідній школі прибиральницею, де раніше була і вчителем математики, і заучем, і директором.

ЇЇ брат Василь ще за часів Союзу подався до Москви. Там вивчився, одружився і залишив дружину з двома синами – загинув в Чечні.

Син! Який він зараз? Коли вона чотири роки тому їхала за кордон на заробітки, Сашко тільки закінчував шостий клас. Високий, худорлявий з гарними голубими очима і солом’яним чубом. Намагався виглядати старшим і серйознішим, запевняв маму, що допомагатиме бабусі і дідусеві. Розумів, що тільки поїхавши на заробітки вона зможе хоч якось забезпечити його навчання у ВУЗі. Адже на одну зарплату учителя(а Марія пішла вчителювати, як і її мама), таку мізерну і аж смішну, їм не прожити. А батько покинув їх, коли Саші було тільки два рочки – знайшов собі молоду дружину в Одесі, де працював на будівництві.

Як в кіно, все життя промайнуло перед її поглядом. І ось Марія вже тут, у рідному селі. Змучена перельотом і довгим очікуванням маршрутки, потім дві години тряслася розбитими дорогами. І ось ще трішки, і вона буде вдома. Матері сказала, що їде, та не уточняла, коли саме. Адже батько хворіє, тож мати не зможе вийти її зустріти. А Сашкові чого ходити ночами? Сама дійде – сумок не так багато: от одна на візку, іще одна в руках, і маленька через плече з грішми та документами. Ось трішки відпочине, вдихне свіжого повітря після спертого запорошеного й загазованого в маршрутці і піде далі...

   На мить заплющила очі і аж скинулася від несподіванки. Як з-під землі перед нею виросла постать незнайомця:

• Вогнику не знайдеться?
• Не курю, - взялася за сумки, щоб іти далі.
• Давай допоможу, - незнайомець протягнув руку до сумки.
• Дякую, я сама. Мені тут недалеко.
• А що там є доброго? – молодий чоловік вже тягнув її  сумку до себе. Невідомо звідки безшумно з темряви виникло ще кілька постатей.

Марія злякалася:

• Відпусти! Допоможіть!

Вона кинулася між ними, вже залишивши велику сумку нападнику і тягнучи за собою візок та притискаючи до грудей маленьку найціннішу сумочку. Хтось підставив їй підніжку, інший штовхнув. Вона, падаючи, сильно вдарила по голові того, хто вчепився в її сумочку. Тут хтось вдарив її й вона втратила свідомість.

...

Марія заледве підняла важкі повіки. Дуже боліла голова, нила спина, тягнуло руку. Перше, що вона побачила – брудні, колись білі шершаві стіни. Стара районна лікарня. Сіра білизна, старі скрипучі ліжка, розсохші тумби та стільці...

Хтось застогнав поруч. З трудом повернула голову. О, Боже! На сірій подушці бліде таке знайоме й рідне обличча, з-під бинтів стріхою стирчить солом’яне волосся...