Друзі

У вікно пробився сонячний зайчик і зробив цей ранок для Ганночки ще веселішим. Молода, красива, вже досить поміркована дівчина танцювала по кімнаті, немов мале дитя, що приміряє мамині вишукані речі.

Вона дочекалася. Її найкращий друг сьогодні вже через 4 години буде стояти на Центральному вокзалі, вдихаючи київське повітря, ловити, нехай байдужі, проте такі рідні та звичні погляди наших українців.

Олег цілий рік жив і працював у Німеччині, щодня слухаючи по Скайпу: «Кидай тих фріців! Повертайся! Я вже квартиру знімаю, велику – з’їхала від батьків. Будемо разом жити, ми ж знаємо один одного. Може наречену привезеш. Буде весело!».

Дві краплі води, здавалося друзів краще не буває – Ганночка та Олег. Вони називали себе ГОЯ – творчий тандем, рідні люди.

Останні приготування: пиріг доходить, його улюблений – з яблуками, вже на столі холодець, гречка та вареники зі щедрими шкварками. Новенька сукня до ладу сидить на довершеній фігурі, очі підведені, губи і парфуми, обов’язково з нотками зеленого чаю. Поставила частування до холодильника, щоб не зіпсувалося. Сумка, телефон, ключі – закриті двері, дрібний стукіт каблучків, і серце вискакує.

Приїхала на вокзал на 15 хвилин раніше, знайшла колію. Все! Готова. Чекає.

Поїзд поволі під’їжджав до перону. Третій вагон. Виходять люди. А очі у Ганночки так і вишукують рідний небесний погляд. Ось Він! Усміхнений. Так змінився! Одягнений в зелений джемпер та чорні класичні брюки. В одній руці величезна валіза на коліщатках, на плечі все та ж чорна спортивна сумка. Вмить він повернувся до сходинок вагону і подав руку молодій дівчині, допоміг спуститися з речами.  «Ну як же без цього…, - промайнуло в голові у Ганни, - джентльмен.». Проте молода дівчина не відпустила його руки, не забрала свій багаж. Вона гордо йшла поруч. «Невже! Олег знайшов свою долю! Як це чудово!», - раділа Ганночка. Молоді люди підійшли до дівчини. Друзі обійнялись. Дійсно, були дуже раді бачити один одного.

• Познайомся, Ганночко, це моя наречена, Карла. Уявляєш, ми познайомились зовсім випадково…

Ганночка вже не чула Олега. Вона лиш стежила, з яким запалом він розповідав про цю милу дівчину. Ловила його погляд і розуміла, що радість за друга затьмарює ненависть на саму себе. Для неї «наречена» звучало як «аречена». Тільки не прекрасна Карла, а вона – Ганночка. Вона приречена, вона закохана. Його розповіді про Німеччину та кохану отруювали серце, залишаючи рану, випалену, гарячу, живу.

На цьому пероні скінчилися барви життя і легке дихання. Зараз лише оболонка Ганни зустрічає друга та його наречену. Вже зовсім скоро дівчина знову опритомніє. Проте, як же важко пережити цей шалений біль у серці.