Я завжди був не такий, як усі: чув те, що не чув ніхто, бачив те, що не бачив ніхто. Батько казав, що то дар… Мати – що прокляття… Але мені було байдуже. Я виріс у сирітському притулку. Ніхто не бачив хто мене сюди приніс, ніхто не пам’ятав, як я тут опинився. Можливо, ви подумали, що це хоррор, але не злякались, та ні… Це комедія. Комедія мого життя…
P.S. Якщо хтось не зрозумів, про батька і мати це не я не недогледіла або помилилась. Вони реально то йому казали, це як банальний хорорець. Знаєте, коли діти кажуть: «О, мама, ти прийшла», а потім герой обертається і нікого позаду не бачить. Тут щось по типу цього... А, не забивайте собі голови. Просто це я так натякаю.