Розділ 31

Спочатку до столу повернулася Емі, натягнувши усмішку. Вона затримала погляд на Зорянові, допоки повільно опускалася на своє місце поруч. Чоловічі очі неодмінно помітили сліди від сліз, але Віра, яка прийшла до них за хвилину, непогано постаралася над виглядом дівчини. Гріх було не довіритися такій пані, що бачила людей наскрізь, дивилася так глибоко й впевнено, і несла на плечах частину компанії.

– Отже, – Емі плеснула в долоні, ігноруючи погляди інших чи власну паніку, – час торта?

Вона знову підірвалася з місця.

– Та чекай! – спинила Єва. – Ти ж іменинниця!

Сестра встала та хутко побігла до персоналу, аби перепитати за торт, а коли той нарешті винесли з кухні, де він тимчасово (й платно) зберігався, Емі усміхнулася у всі зуби. Цього велетня мало вистачити на вісьмох осіб.

– Все ж добре? – прошепотів Зорян Емі в саме вухо. Дівчина обернула до нього своє обличчя й обережно притиснула свої вуста в кокосовому блиску до щоки хлопця.

– Ти найкращий, – прошепотіла вона. Всі люди в приміщенні почали озиратися, поглядаючи на торт, на якому було дві свічки «2» і «3». Емі пританцьовувала плечима під ритм музики, плескаючи в долоні. Вона побачила, як Аліна знімала цю мить на смартфон, підвівшись з місця.

Раптом люди заспівали типову «Happy Birthday», змусивши Емі покласти долоні на щоки, аби приховати густий рум’янець. Єва повільно піднесла торт до самого обличчя Емі.

Дівчина все чекала закінчення пісеньки й думала, чи слід загадувати щось знову? Її головне бажання здійснилося. Стіна між Зоряном та Емі зникла. Іншими словами, з’явилася та людина, якій можна було довіритися й бути такою, якою вона є. Тепер вони можуть почати вибудовувати щось нове та щире, не зважаючи на відстань різних міст. Їх ситуація доволі терпима, і бачитимуться вони точно частіше, аніж кілька разів на рік.

Тому цього разу, коли Емі дмухала на свічки, дівчина подякувала за здійснення своєї мрії й почала плескати в долоні разом з іншими. Допоки гості куштували торт, Емілія почала брати по одному подарунку з підвіконня, переконавшись, що ніхто не буде проти публічного огляду.

Розпочала з подарунка Єви, діставши рожеву коробочку з надписом «thank u next, Ariana Grande» й простягнула задоволене «о», швидко розкриваючи пакунок. Витягла баночку парфумів, що знаходилася всередині розбитого рожевого серця. Вони ідеально підходили для літньої пори, маючи аромат кокоса й мигдального тістечка, а ще коштували цілий статок!

– Дякую! – задоволено вигукнула, кинувши швидкий погляд на Єву.

Емілія відклала пакунок і схопилася за інший, не забувши привселюдно зазначити, що Віра, Аліна та Зорян вручили подарунки ще зранку. Показала кліпси на вухах, не даючи родині й слова вставити, і пояснила про ноутбук, який Зорян та Віра подарували їй для письма. Для книжок.

Вона вперше зазначила про це з впевненістю, вперше не засоромилася казати про письменництво, і навіть не залишила часу на реакції. Перейшла до інших подарунків, серед яких був конверт з грошима від матері. Їх вона відкладе для тих моментів, коли треба буде злітати чи з’їздити до Зоряна на вихідних. Наостанок віднайшла пакет від Ігоря та Ніки. Звідтіля Емі витягла естетичну прямокутну коробку з бантиком.

– Нічого собі, – радісно прошепотіла, оглядаючи свічки та розсипані Raffaello, а серед них справжнісінькі бездротові навушники в чохлі з Аріаною Ґранде. Емі зовсім не здивувалася брендовому срібному браслетові поруч, бо Ігор заробляв достатньо, аби купувати подібне хоч кожного дня.

Звісно, було трохи сумно, що сестри вважали єдиним захопленням Емі любов до Аріани Ґранде. Так, їй подобалися дарунки, але ці речі були не настільки важливими, як вчинок Зоряна. Він сказав її родичам про те, чого вона так сильно боялася, і з плечей Емі частково спав тягар. Вона перемовлялася з Нікою, Євою та мамою про останні новини у Львові та нарешті не чула дивних викидів.

«Чи було їм соромно? Можливо, але малоймовірно».

На вибачення можна було не сподіватися. В їх родині ніхто й ніколи не перепрошував. Надто горді, надто вперті. Втім, Емі однаково стало легше, а згодом настав час поступово збиратися. На неї, Аліну та іншу частину команди згодом чекав літак до Києва, а Зорян…

«Ну а він полетить до Одеси».

«Як же я хочу провести з ним хоча б трошки часу наодинці…»

Віра з Аліною пішли першими. Друга наостанок кинула «побачимося в аеропорті», а Віра ще раз привітала з днем народження та підморгнула.

А тепер він носить його в гаманці.

Емі дивилася їм в слід, аж допоки дівчата не зникли за дверима, де потроху сіріло. Вона завмерла, ніби випала зі світу, ні про що не думаючи, а тоді раптом почула:

– Цей Зорян милий хлопець.

То була мати.

– Так, – Емі обернулася до неї та кинула швидкий погляд на Зоряна, що збирав залишки їжі та речі Емілії. Паралельно встигав перемовлятися з Ігорем, і це було чимось по-справжньому фантастичним, бо розговорити Ігоря досить проблематично, але Зорян все ж таки знайшов спільну тему. Чоловічі руки були обвішані пакетами, і навіть довелося взяти один в зуби. – Зовсім випадково познайомилися.

Емі могла лише радіти, що ніхто не знав справжніх обставин їх першої зустрічі та й не думала, що зможе коли-небудь комусь про це розказати.