Розділ 4

Зореслав наступав на п’яти.

– Мандруй-но від мене на всі чотири сторони! – шикнула Емілія, опинившись під променями пекучого денного сонця. Дівчина відчула, як чоловічі пальці обережно торкнулися її оголеного плеча, й одразу сіпнулась, хутко обертаючись. Підняла вказівний палець, твердо ведучи: – Знаєш що? У тебе не всі вдома! Я не братиму в цьому участь!

Зорян боровся з нервовою усмішкою:

– Та вже пізно! Весь інтернет шукає про тебе хоча б дрібку інформації.

Емі рішуче відкидала думки про те, що люди прямо зараз оцінювали нову дівчину такого до біса популярного хлопця. Хтось точно робив нові відео, а інші проклинали її існування.

На обличчі промайнула лють впереміш з обуренням.

– Я сказала ні! – Емі попрямувала геть, люто махаючи капелюшком. Світ колихався через те, що вона підвелася надто швидко на до жаху ватних ногах, але Емі не виказувала легкого запаморочення.

«Зараз минеться».

– Слухай, я зроблю все, що захочеш.

– Ні!

– Будь-яка послуга, гроші…

– Гроші!? – Емі нажахано обернулася, навіть не намагаючись стримати широкої усмішки:  – Засунь собі ті гроші до одного місця! Присягаюся, ні копійочки твоєї більше не візьму!

Емі важко дихала, крокуючи в бік парку, але втомлений та готовий хоч зірку з неба дістати Зорян також не відставав.

–  Добре, не гроші! Що ти хочеш? Робота? Кар’єра?

–  Яка ще, до біса, робота!?

–  Будь-яка! У рекламній компанії! Спічрайтер, соціолог, копірайтер!..

Емі різко спинилася, вросла в землю, але продовжувала стояти спиною.

Перед очима калейдоскопом прокручувалися моменти з життя: робота в пекарні з шостої ранку і до другої дня, дурна форма, мізерна заробітна плата, підробітки в інших закладах з крикливими дітьми, а потім вечори перед комп’ютером за створенням нового сюжету, редагуванням завчених розділів й концентрацією на найменших деталях, коли мозок поступово вимикався, не витримуючи напруги.

– Кажеш будь-яка? – зацікавлено повторила Емі, повільно обертаючись. Зорян нервово поправив золотаве волосся, яке слід було трохи підстригти. – Поясни.

–  В офісі. У нас вони по всій країні. Я працюю в Одесі, але зараз тимчасово допомагаю в Києві, –  затараторив він, ніби боявся, що от-от переб’ють. –  Згодом поїду. Це родинна справа, тому завжди їзджу країною по офісах.

– Рекламна компанія? – задумливо перепитала Емі, тримаючи дистанцію. Уявила просторий офіс, дружній колектив та стабільну заробітну плату.

– Так. Рекламна компанія. Український експрес.

«Знаю таку».

Емі більше не могла стримувати легкої усмішки, яка ширилася разом з приємними відчуттями по всьому тілу. Але дівчину враз облило крижаною водою. Вона кліпнула, недовірливо насупившись, та окинула хлопця швидким поглядом.

–  Але ж це так не працює. Невже є вільні місця?

– Я ж кажу: вакансій багато…Все залежить від твоєї освіти. Ем, ну, наприклад, наразі ми шукаємо когось стажистом-копірайтером…

– Копірайтер, – повторила Емі.

Господи, їй не почулося! Це був справжній подарунок долі. Робота за освітою!

– Так, той, хто пише рекламні тексти, сценарії чи статті для наших клієнтів.

– Я знаю, хто такий копірайтер, – збуджено перебила Емі, махнувши долонею. – Я завершила курси та маю освіту української філологині.

– Хіба не прекрасно?

– І коли це буде? – одразу перебила.

– Стажування? Потрібно буде пройти співбесіду, але я зможу все організувати, щоб тебе взяли без зайвих…

– О повір, я впораюсь, – закивала Емі. – Головне, щоб ти зміг простягнути мене до компанії крізь конкурентів, а там вже якось втримаюсь. Я маю хист до письма.

– Так, це добре, – закивав Зорян. Схоже, він жалкував про те, що згадав родинну компанію, адже на цей хитрий трюк піде багато сил. А втім, це останнє, що наразі турбувало Емілію.

– Ну і… –  Емі впевнено склала руки позаду, піднявши підборіддя й обвівши хлопця спокійним поглядом. – Що робити з нами? Твоїми батьками.

– Так, мої батьки, – повів Зорян, зіщуливши від сонця котячі очі. – Післязавтра у нас в Одесі заплановано щось типу світського вечора з іншими компаніями та дуже поважними клієнтами, і батьки хотіли би бачити тебе там. Разом зі мною. Наша компанія бере початок саме з Одеси, тому захід відбуватиметься там. Було б чудово, якби батьки познайомилися з тобою, трохи поговорили і нарешті впевнилися, що в нас щасливі стосунки.

Щиро кажучи, Емі було байдуже, що то за захід та під виглядом кого туди треба прийти. Тому вона просто кивала, навіть не думаючи про те, що вже післязавтра, у суботу, слід буде їхати до Одеси. Або летіти. Врешті-решт, там мешкала її улюблена двоюрідна сестра, чого боятися? Напише їй, аби підстрахувала, і все буде космічно-феєрично!

«Я й справді сказилася».

Було помітно, що Зореслав розслабився й перестав нервувавати, бо Емі нарешті пішла на зустріч: