Розділ 24

– Емі.

Дівчина не зреагувала.

– Емі, Емі, Емі, – шепотіли біля самого вуха. На це Емілія невдоволено поморщилась і почала натягувати ковдру на голову. Будильник ще не дзвонив, а отже можна спати. – Ти диви яка.

– М…

Вона знову розслабилася, занурюючись у теплі обійми сну, аж раптом хтось різко стягнув з неї ковдру.

– Агов! – невдоволено вигукнула Емі, одразу вхопившись за край, але врешті-решт Зорян забрав тонке покривало собі, не на жарт розлютивши дівчину.

– З днем народження! – несподівано вигукнула Аліна, змусивши Емі стрепенутися. Хлопець миттєво приклав вказівний палець до вуст. Зореслав був у самих лише спортивних чорних штанах і білій майці, що ідеально відкривала сильні руки. – Ой! З Днем народження, – вже пошепки повторила Аліна, тримаючи в руках круглий тортик зі свічками «23». На вулиці поволі світліло, а значить зараз десь близько п’ятої: небо голубіло на тім місці, де згодом зійде сонце.

Емі сонно протерла очі, не розуміючи що взагалі відбувалося.

– О Боже…

«Як вони…?»

Зорян кинув ковдру на ліжко, а потім і сам гепнувся на м’який матрац, натягуючи на голову Емі святковий ковпак. Дівчина розсміялася, сонно кліпаючи, і лише в останній момент встигла помітити, як Аліна піднесла до її обличчя торт. Емі одразу сіпнулася якомога далі, викликавши в Зоряна та Аліни тихий сміх.

– Тільки спробуйте! – попередила вона, бо торта в обличчя точно нікому не пробачить. Погляд знову зупинився на шоколадному торті й…Емі шоковано розрила рота, помітивши, що його виконано в стилі «Зоряних війн». – Ну навіщо…

Вона затиснула кутики очей пальцями. Помітила над своєї головою п'ять гелієвих кульок: три рожеві та дві білі.

– Загадуй бажання, – нагадав Зорян, допоки Емі розглядала фігурку Дарт Вейдера, що тримав червоний світловий меч. Тоді сіла зручніше й подумала про те, що не давало спокою вже не перший рік. Дунула на свічки й одразу виставила вказівний палець:

– Тільки спробуйте.

Аліна розсміялася, ставлячи торт на столик поруч. Дівчина встигла накрутити волосся й вдягти рожеву майку та білі шорти. Для такого треба було вставати десь о четвертій. Ще і яскравий макіяж зробила.

Емі усміхнулася, коли погляд упіймав пакунок, що тримав Зореслав.

– Інші сплять, тому свято розпочнемо саме ми, – зауважила Аліна, простягаючи Емі маленьку коробочку. – Це від мене. Не буду брехати, Зорян допоміг. Все ж таки ми не так давно знайомі, а ти ще й приховала, коли в тебе день народження.

Емі поглянула на Зоряна, зіщулившись.

«Ось чому він втік вчора ввечері. Може, бігав за подарунком?»

– Це тому ти вчора був таким? – шикнула вона.

Зорян поблажливо махнув кистями й задоволено усміхнувся:

– Хіба це не традиція? Зіпсувати настрій перед самим святом або удати, ніби забув про нього?

– Ну-ну.

Емі відкрила коробочку, зацікавлено поглядаючи на Аліну, що сплела пальці рук й зацікавлено стежила за діями Емі. Іменинниця могла припустити, що подарунок пов’язаний з її захопленнями чи хобі, але натомість вона вражено розкрила рота, дивлячись на зміст.

Сережки-кільця.

Усмішка спала з обличчя, коли Емі нервово закусала вуста.

– Дарма ти…

– Дістань!

Емі тяжко зітхнула, дістаючи величезні золоті сережки, а тоді здивовано поглянула на те місце, де мала бути голка.

– Це…?

– Кліпси! – радісно вигукнула Аліна й одразу затулила рота долонями, коли Зорян шикнув, приклавши палець до рота. – Кліпси. Бачиш? Тут є застібка та змінні силіконові резинки. Ми довго обирали, які тобі сподобаються, і вирішили, що до твого стилю ці підійдуть найкраще.

Емі здивовано оглядала прикрасу.

– Ти навіть не уявляєш, який там величезний вибір! – продовжувала Аліна, налякано поглянувши на Зоряна, і знову знизила тон: – У них сотні клієнтів й тисячі кліпс та каф.

– Поміряй, – втрутився Зорян.

– А…що?

– Дай поможу, – Аліна одразу схопила кліпсу, допоки Зорян одним рухом заклав пасмо волосся Емі за вухо. Дівчина зацікавлено гляділа за діями Аліни, допоки та закріпляла першу кліпсу і повторила те ж саме з другою.

– Ну як?

– Незвично, – вона торкнулася власних вух. – Я маю смішний вигляд?

На це Зорян лише цокнув зубами, вказавши підборіддям на ванну кімнату. Емі одразу вскочила, поправляючи піжаму, й увійшла до туалету. Аліна забігла слідом.

– Боже, тобі так личить!

– Справді?

Емі здивовано гляділа на себе в дзеркалі. Вухам однозначно було незвично. І взагалі до біса дивно відчувати на собі цю вагу. Ніби слон. Помітивши заспане обличчя, Емілія вирішила заодно швидко вмитися й прополоскати рота.

– Пишуть, що їх треба носити не більше трьох годин, а потім давати вухам трохи часу на відпочинок.