Розділ 29

Вони збиралися в піцерії «Фелічіті», що мала велику муровану піч всередині приміщення. Це справжня італійська пічка, розрахована на приготування шістьох піц одночасно. У залі розташовувалися прості дерев'яні меблі, столи прикрашені картатими скатертинами, а на полицях баночки з домашніми соліннями, букетами живих квітів і різні кухонні начиння.

Власне, тут не лише піца, а й всі італійські страви в цілому. До того ж дров’яна піч знаходилася в залі, тому гості могли на власні очі спостерігати за створенням піци й насолоджуватися ароматом сиру, соусу й іншої начинки, від якої рот наповнювався слиною.

Святкування розпочиналося о четвертій вечора й триватиме десь дві з половиною години, бо на початку десятої ночі на них чекав літак, а зранку – офіс. Шкода, що полетять вони в геть протилежних напрямках. Емі хотіла спробувати докласти всіх зусиль для побудови здорових стосунків, але відстань ставала найбільшою перепоною. Вона не раз думала про те, чи зміг би хтось з них перебратися в інше місто, але на такому ранньому етапі стосунків про таке годі й мріяти.

«Довіряти людям важко. Потрібен час».

Емі знала, що Зорян – добра душа, він не такий як Максим, чи її родина. Він не скривдить. Принаймні тепер. Вони нарешті пізнали одне одного хоча б трішечки більше, але щось химерне однаково гризло душу зсередини. Емі хвилювалася через імовірні розвитки подій.

«А якщо це все знову гра? Та ні, жодна людина не зайде так далеко. Чи зайде?»

– У нас же все добре? – обережно поцікавилася Емілія, коли вони крокували площею Міцкевича. Зорян саме поправляв манжети білої сорочки, яку заправив в оливкові штани. Передягнувся, коли зайшли до номера в готелі, а Емі тільки взула босоніжки замість кедів.

– Про що ти?

– Ну…

– Емі, думай вголос.

Зорян спинився, обернувшись до дівчини, що несла в паперовому пакеті святковий торт. Вона одразу перевела погляд кудись убік, знизавши плечима.

– За подіями просто не встигаю.

– Я тебе розумію. Але ж ми нікуди не поспішаємо? – Зорян схилив голову на бік, намагаючись зазирнути Емілії в очі, але та лише нервово закусила губу, вивчаючи старовинні споруди Львова, на опис яких в книжках не вистачить й сотні сторінок.

– Мг. Просто… – Емі врешті-решт перевела погляд на Зоряна. Його волосся було вирівняне та зачесане назад. Зорян створив ефект мокрого волосся, вдягнув декілька срібних каф на правий вушний хрящ і тепер походив на чоловіка, що зійшов зі сторінок журналу про моду. Емі ж просто сплела пасма накрученого волосся в елегантний хвіст, а згори натягнула капелюх.  – Я люблю накручувати себе. Не зважай.

– Ми ж домовились не применшувати власні почуття.

Емі підібгала вуста, бігаючи з ока на око хлопця. Було важко переступати через себе та говорити про почуття.

– Як бачиш, я стараюся. І думаю, нам краще піти, бо вже майже третя. Тебе чекає справжня каторга. Просто тримайся ближче до Аліни та Віри. Врятуєш собі багато нервів.

– Я постараюся їм сподобатися, – тепло запевнив Зореслав.

– Та ти й без того їм подобаєшся, – буркнула Емі.

«Бо він має круту роботу в офісі, а це ж найголовніше в житті дівчини, що виживає на праці в пекарні й дитячих центрах. Вони не думають про те, що Зорян до біса гарний не лише зовнішньо…Він чарівний зсередини: цінує мене та все те, що я створюю чи відчуваю. І я хочу так само наповнити його життя позитивом».

«Або я вигадала кохання на рівному місці. Одне з двох, друзі».

Зорян слабо усміхнувся. Емі скам’яніла, коли хлопець нахилився трохи ближче, поклавши долоню на дівоче плече, а за мить приклав вуста до щоки, поцілувавши. Цей доторк змусив Емі усміхнутися. Кутики вуст піднялися вище, коли вона почула шепіт, що залоскотав шкіру біля самого вуха:

– Все пройде ідеально.

Можливо не на сто відсотків, але дівчина повірила.

Вони прийшли першими, і Емі неабияк цьому зраділа. Вона мала час, аби підготуватися до сотні банальних питань, що ставитиме мати та сестри. До чогось на кшталт «нарешті знайшла нормальну роботу» і так далі.

Поки Емі бігала та домовлялася з персоналом стосовно їх столика на вісьмох осіб, списком піц, напоїв та десертів, Зорян просто сидів, отримавши такий наказ від іменинниці, мовляв, це моє свято, сядь та насолоджуйся. Вона надавила на тему етикету, і той змирився.

«А я думала, що це я вперта».

В затишному приміщенні з сотнею деталей зібралося достатньо народу, аби Емі заспокоїлася, зрадівши, що вони не їстимуть в тиші. Найпершою до піцерії влетіла Єва. Двадцятип’ятирічна сестра вдягла коротку білу сукню з прямокутним вирізом на грудях, а також чорні підбори, які чудово пасували темному макіяжу й сукні. Висока, як Емі та Ніка, але темно-русяве волосся  пофарбоване в чорний та підрізане в каре. Очі, як і раніше, шукають щось цікаве: плітки, інтриги, веселощі та скандали. Саме тому вона навчалася на факультеті журналістики, а згодом знайшла собі роботу і тепер пише скандальні статті.

– Міло! – вигукнула сестра, махнувши рукою, бо в іншій тримала паперовий пакет. Емі полегшено зітхнула, зрадівши, що першою завітала саме Єва. З нею було простіше. Принаймні вона не поливала її брудом, а лише віджартовувалася. Це ще можна було стерпіти.