Розділ 27

– Це було три роки тому, – вів Зорян, лігши впоперек на їхньому з Емі ліжку в готелі. Їм неабияк пощастило, що на другій частині знімань Емі була не потрібною, а Зорян взагалі не обов’язковим під час всього процесу загалом. Йому слід було лише привітатися від обличчя батьків із замовниками, що він зробив ще о шостій ранку, та й по всьому. Аліна ще зранку запевняла, що Емі буде корисно простежити за ходом знімань, навіть якщо її присутність там не обов’язкова, але водночас Даша наказала не крутитися під ногами, бо народу збереться удвічі більше. Плюс працівники компанії зі Львова. Власне, Дар’я м’яко послала Емілію якомога далі, і, на щастя, це геть не бентежило дівчину. Навпаки: тепер був час прогулятися з Зоряном. – Якщо я скажу, що мені розбили серце, це не буде надто драматично?

Емі вийняла зі святкового торта фігурку Дарт Вейдера і спробувала відкусити йому голову. В результаті ледь не зламала зуби та полишила іграшку в спокої.

– Враховуючи те, як насторожено до мене ставилася твоя родина…анітрохи.

– Вони піклуються, – поблажливо зазначив Зорян. – Просто часом це переходить кордони.

Емі фиркнула, діставши ще кілька спідниць й суконь з валізи. Кинула їх на ліжко поруч із Зоряном, викликавши в хлопця неабияке здивування.

– Ти ж знаєш, що ми у Львові лише до ночі?

– Так, – Емілія відкинула коричневу сукню в сторону. – Якби знала, що все так закрутиться, взяла б щось красивіше. Ну так що то була за дівчина?

– Її звали Мілана.

Емі дістала з валізи червону сукню, в якій потрапила під машину Зоряна.

– І скільки ви зустрічалися?

– Два з половиною роки, – хлопець піднявся на лікті. Краще б він цього не робив. Розстебнута сорочка звисала з плечей, відкриваючи вид на майку, кожен м’яз, татуювання й це змушувало Емі хутко відвертатися, щоб не червоніти ще більше.

– Значить, це було у твої студентські роки.

– Так, ми розлучилися, коли я мав закінчувати магістратуру. Це було жахливо, бо я буквально забив на все, чого добивався п’ять з половиною років. Віра бачила мій стан. Вона кожного дня тягала мене дихати свіжим повітрям, хоча і без того  працювала в офісі й не мала стільки часу на розбитого молодшого братика.

Емі сумно вигнула брови, продовжуючи шукати потрібний одяг, неначе голку в копиці сіна.

– А як вона це зробила? Я маю на увазі, як все скінчилося у вас з Міланою?

– Ніяк. Вона просто сказала, що серйозні стосунки не для неї, і їй потрібно більше різноманітності.

Емі завмерла, здивовано поглянувши на Зоряна, який грався з лямкою однієї з суконь дівчини.

– Це жахливо.

– Я думаю, це добре, що вона зізналася саме тоді, а не пізніше. Якщо я їй не подобався, то не було сенсу мучити одне одного й надалі…Емі.

– Так, – прошепотіла дівчина, продовжуючи дивитись кудись деінде.

– Поміряй оце, – він пальцями підняв червону довжелезну спідницю. – І оце.

Зорян потягнувся іншою рукою до білого топу, що мав довгі пухкі рукави, які були стягнуті на зап’ястках. Сам топ тримався на середині плеча – не мав бретель чи чогось іншого.

– Не знаю. Ми ж ідемо до моїх родичів.

Емі потягнулася до спідниці, що тримав Зорян, але хлопець несподівано відтягнув руку назад, змушуючи Емі різко спертися долонею на ліжко, аби лише не впасти. Дівчина стиснула вуста, глянувши на Зоряна, що тепер був так близько й уважно розглядав її очі.

– Поясни.

– Ну вони не люблять, як я одягаюся. По-людськи треба.

– По-людськи?

Хлопець натиснув на плече Емілії, і дівчина гепнулась на ліжко. За мить Зореслав сперся на один лікоть, щоб дивитися на Емі трохи зверху.

– Поясни.

– Ну так склалося, – Емі знизала плечима, поклавши одну долоню собі на шию, аби вгамувати тремтіння. – Мої родичі та колишні друзі з тих людей, яких я взагалі знати не хотіла б. Я їм не дуже сильно імпоную.

Зорян чекав. Тільки на мить кинув погляд на пальці дівчини, а тоді знову метнувся до обличчя. Емі продовжувала шукати очима прихисток. Розглядала кожну з гелієвих кульок, що товклися біля стелі.

– Ну їм не подобається, що я витрачаю час на письмо чи вдягаюся…отак. Можна вважати, що мій останній хлопець таким чином остаточно розбив мені серце. Тільки зараз я розумію, що то були токсичні стосунки. Прямо-таки дуже токсичні.

– Але ж ти в це не віриш? – насторожено поцікавився Зорян. Емі кинула на нього швидкий погляд й нервово стенула плечима.

– Ну, як ти вже зрозумів, я втекла якомога далі від них не просто так. Чекай…Ти кажеш про письмо, але…

– Я випадково побачив твій блокнот, – усміхнувся хлопець. – Плани, карти…

Емі слабо вдарила його кулаком по плечу, на що Зорян лише розсміявся та водночас обережно обперся своїм лобом на лоб дівчини. Емі усміхалася, заплющивши очі. Дозволила собі набрати повітря й повільно випустила його. Несподівано хлопець тихо спитав:

– Як думаєш, це все не надто швидко? Ми знайомі так мало і не скажу, що наше спілкування було ідеальним.