Розділ 26

О дев’ятій ранку всі почали збиратися, плескаючи в долоні й тиснучи одне одному руки. За декілька годин розпочнеться друга частина знімань, але на іншій локації, тому Емі мала достатньо часу для виконання свого хиткого плану. Вона хутко запримітила Зоряна, що саме вимикав телефон та крокував кудись убік.

Дівчина пришвидшилася, наближаючись все ближче й ближче, та відчайдушно сподівалася на імпровізацію. Ноги налилися свинцем, а ситуація здавалася максимально несправжньою.

І коли вона нарешті зібралася з силами й хотіла покликати Зореслава на ім’я, перед обличчям з’явилася дівчина з темно-русявим волоссям, карими очима й високим зростом. Майже копія Емі, але її вирізняло трохи старше обличчя й утричі більший живіт, аніж Емі бачила востаннє.

– Ніка.

– Оце так спілкуються після того, як пів року не бачилися? – шоковано поцікавилася сестра, і Емі усміхнулася, обережно обіймаючи сестру, аби тільки не роздавити…

– Боже, ти така…вагітна.

– Та що ти кажеш? – вигукнула сестра, поклавши долоні на живіт, що прикривала футболка та комбінезон для вагітних. Здається, вона ображена. – Ти ж навіть не попередила, що їдеш сюди з компанією. Взагалі забула про свою родину.

Емі стиснула щелепу. Вона хотіла радіти за сестру, але та знову нанизувала ту токсичність, що завжди панувала в їх родині, те жахливе й скептичне ставлення, від якого Емі втекла аж до Києва, і жодного разу не пожалкувала про своє рішення.

– Є причини. Як бачиш, я працюю.

Ніка зухвало підняла підборіддя, оглядаючи майданчик позаду.

– Не повірю, що ти нарешті взялася за розум.

Емі радісно усміхнулася, закивавши. Вона лише зайвий раз впевнилася, що нічого в їх стосунках не змінилося. Тоді радісно простягнула:

– А ти божеволієш вдома з мамою та дитиною? До речі, це хлопчик чи дівчинка?

– І той, і та.

Емі шоковано розплющила очі.

– О Боже.

– Ти навіть не приїхала на гендерну вечірку, – зауважила Ніка. – Бо була зайнята своїми підробітками, хоча я кидаю тобі на карту достатньо грошей.

«Господи, дай мені сили, допоки я її не придушила».

– Міло, – почувся чоловічий голос, і Емі обернулася до Ігоря – нареченого Ніки. – Мої вітання.

«Точно. День народження».

– Дякую, – кивнула Емі. Ніка чмокнула свого чоловіка в щоку, а той обережно притиснув її до себе за плече. – Думаю, у вас більше свято. Аж два щастя на голову.

Чорноволосий чоловік погано вдавав радість. Він був трохи вищий від Ніки й працював у лікарні. Це була ще одна з причин, чому Ніка мала купу грошей, надсилала їх Емі та постійно засуджувала за те, що в неї дотепер не було другої половинки. Виявляється, це не тому, що Емі останнім часом попросту не прагнула стосунків, а через те, що вона постійно шукала відмовки, бо мала ідіотський характер й одягалася, як бабця.

– А де Зорянчик? – поцікавилася Ніка. – Ти ні слова про нього не кажеш. А я тобі все розповідала про Ігоря.

Тридцятирічний чоловік натягнуто розсміявся:

– Саме тому я й боюся вашої родини.

– Бідося, – простягнула Ніка.

Емі закивала, закипаючи зсередини. Так, звісно, вона найгірша сестра, бо не вписується в стандарти й має чітко окреслену індивідуальність.

«Але добре. Доведемо їм, що поруч є хлопець, який цінує мене такою, якою я є, на відміну від вас».

– Зоряне! – гукнула Емі, і Зореслав, що повільно проходив недалеко, глянув на неї. – Ходи-но сюди, хлопче!

Він насупився, незрозуміло хитнувши головою, на що Емі широко розплющила очі.

– Що сталося? – поцікавився, ховаючи телефон до задньої кишені штанів. Емілія миттєво підхопила його під руку, задоволено повернувши голову до сестри.

– Зорян, це моя найстарша сестра – Вероніка. А це її чоловік – Ігор. Любі мої родичі, нарешті знайомлю вас зі своїм хлопцем Зореславом!

Вона ще про це пожалкує.

Допоки Ніка бігала поглядом по Зоряну, той потиснув руку Ігорю, привітавшись. Емі хутко поглянула на Зоряна тим поглядом, що усім своїм єством благав підіграти. На це хлопець раптом усміхнувся найсяйливішою усмішкою, але Емі розуміла, що то був лише образ. Вони вміли брехати. Обидва.

– А отам, – дівчина вказала на живіт сестри. – Ще двоє.

– Нічого собі. Мої вітання, – у його голосі змішалися здивування та щира радість.

– Дякую, – Ніка поклала обидві руки на живіт. Напруга наростала, але Емі насолоджувалася. – То ти покличеш нас на своє святкування?

– Звичайно. І Зорян там буде. Мама та Єва. Я надішлю вам подробиці.

– Ніко, я поспішаю… – тихо нагадав Ігор.

– Ах так! – сестра взяла чоловіка під руку. – Ігорю час на роботу. Сьогодні важливі клієнти та тяжка операція. А я просто за компанію вийшла. Декретна відпустка все ж таки.

– Ага, тоді до зустрічі, – вдала засмучення Емі, підібгавши вуста.