Розділ 25

Сонце здіймалося все вище, пригріваючи шкіру своїми ранковими променями, але це мало допомагало в порятунку стану команди. Дехто сонно позіхав, інші напружено сиділи за комп’ютерами. У парку атракціонів було майже порожньо, лише команда Емі та замовники реклами. Аліна та інші помічники приносили начальству каву й вертілися, наче в'юни в ополонці. Борис завжди щось перевіряв та підписував, а Руслан збуджено перемовлявся зі співробітниками зі Львова.

Тим часом Емі не знаходила собі місця: бродила в червоній футболці, заправленій в джинсові шорти. Настрій був на нулі. Вона навіть не наділа нові кліпси, а просто сплела волосся у високий хвіст й споглядала за тим, як декілька чоловіків, сидячи за столиками з апаратурою, перевіряли якість камер, що встановлювали інші працівники. Емі знала, що до них приїде якась відома українська зірка, аби потужно пропіарити продукт, але однаково стояла з кам’яною фізіономією, схрестивши руки на грудях, і усміхалася винятково тоді, коли хтось вітав її з днем народження.

Вдягнута в що попало, без звичного яскравого макіяжу. Навіть щасливі браслети забула. Натягнула лише один: найтонший золотий ланцюжок, що колись ледве не лишила на дорозі біля білого авто Зореслава.

А от Зорян поводив себе так, ніби нічого й не було. Стояв, поставивши руки в боки, й вказував на екрани моніторів, щось пояснюючи гостям з компанії замовників. Він накинув на білу майку бежеву сорочку, що лишилася розстібнутою, замінив спортивні штани на більш офіційні, й наразі був повністю занурений  в процес.

«Відділив роботу від особистого життя. Мені б так…»

Руслан активно пояснював свій сценарій іншим, допоки Емі сподівалася на те, що вони не забудуть про її деталі. Але найдивнішим було те, що Артем – друг Зореслава, також працював з камерами, повність занурений в роботу. Поки що Емі не мала бажання спілкуватися з цим чоловіком. Певно, він також.

Лише за годину, коли мали от-от розпочатися самі знімання реклами морозива, коли відома блогерка була нафарбована й перевдягнута, Емілія побачила Віру.

Жінка вдягнула чорний топ-корсет та вишукані темні штани, що пасували до чорних протисонцевих окулярів. Накинула на оголені плечі блакитний піджак і одразу привіталася із замовниками, дружньо протягуючи долоню.

Емі переминалася з ноги на ногу, то знімаючи з телефона чохол, то вдягаючи його назад. Вона чула, як Дар’я кричала щось в мегафон, бачила, як інші метушаться біля камер.

Емі дочекалася, коли Віра підійде до Аліни, потім Зоряна, і нарешті відійде трохи далі від місця знімань, аби роздивитися дійство здалеку.

– Віро, – прошепотіла Емі, підходячи ближче. Вона сподівалася, що достатньо сильно затонувала мішки під очима, приховуючи сліди від сліз. Емі майже не спала, розридалася, а потім вдяглася, як попало, зробивши жахливу зачіску. Певно, слід було не сидіти в ліжку, рюмсаючи цілу годину, а почати збиратися раніше.

– Емі, – радісно звернулася до неї Віра. – З днем народження, сонце, – спокійно привіталася вона й дружньо обійняла змучену постать.

«Я не поїла».

Емі закивала, коротко подякувавши.

– Ми можемо, будь ласка, поговорити? – прошепотіла, намагаючись не виказувати біль, що випромінювало серце.

Віра обережно поправила піджак, оглянувшись через плече. Срібні сережки мерехтіли під променями сонця, макіяж сяяв, а золоті пасма, як завжди, були вишукано підкручені. Вона ідеально підібрала протисонцеві окуляри, що наразі підняла на маківку. Віра була втіленням жіночності у свої двадцять вісім, а також здавалася Емі спокійною й врівноваженою. Саме та людина, котра зараз їй потрібна.

– Сталося дещо погане…

– Чекай, – Віра підняла долоню з яскравим манікюром. – Ти хочеш поговорити зі мною, як з сестрою Зоряна чи як з подругою?

Емілія повільно випустила повітря, заплющивши очі. Зраділа швидкій реакції Віри. Ситуація, що склалася в її житті, скалкою сиділа в голові. Треба було терміново поділитися цими переживаннями та дозволити собі видихнути.

– Як з подругою. Будь ласка.

– Добре. Ходімо та сядьмо.

Емі закивала, крокуючи до найближчої лавки.

«Вона не сліпа. Віра бачить, що з її братом щось не так. Помічає кожну дрібничку. Аж занадто пронизливий й уважний котячий погляд».

Коли вони нарешті сіли, Емі впилася пальцями рук у край лавки, шукаючи підтримку напруженому тілу.

– Що у вас сталося?  – одразу спитала Віра, перекинувши пасма волосся за плечі.

– Це не стосується Зореслава, – збрехала дівчина.

– Добре. Нехай буде так.

– Я просто хочу почути пораду. Я заплуталась у власних почуттях і не знаю, що робити.

Емі трохи помовчала і, набравшись хоробрості, повела:

– Я знала одну людину дуже мало часу, але встигла довіритися. Все було так добре, але все наше спілкування було брехнею. Причому ми обидва погодилися на це. Але потім я дізналася, що ця людина водила мене за носа та брехала, налаштувавши ситуацію на свою користь. Я мусила образитися, забути про…Але я однаково тягнуся до нього, до його якостей, які так довго шукала в інших. Чомусь мені здається, що пробачити таке не можна, але я вже пробачила йому, але ж це не правильно, і я…