Розділ 23

Емі увійшла до номера й нервово гупнула за собою дверима.

Деталі.

Як же прискіпливо вона до них ставилася! Речення в книзі не можна прочитати так легко, як хотілося б? Емі працюватиме над ним декілька хвилин. Стрілки не наскільки ідеальні та ідентичні? Добре, ми робитимемо їх сотню разів, допоки не будуть однаковими. Зорян один єдиний раз поглянув на неї з щирою байдужістю? Прекрасно. Отже, найближчі декілька годин життя зіпсовані.

Емілія стягнула з голови пов’язку й вкинула до валізи. Тоді віднайшла свій письменницький блокнот і ручку, маючи на мені піти геть з цього готелю. Вона просто полишила номер, забувши навіть про мобільник, бо той майже нічого не важив у порівнянні з тими думками, що зберігав один єдиний записник.

Емі знала, що Зорян та Артем більше не публікували відео з її участю, але розкриття не заважало завантажувати Зореславу короткі відео зі шматочками його життя й збирати величезну аудиторію. Емі не могла засуджувати хлопця. Вона й сама боролося за популярність от тільки на книжковій стороні. До того ж набагато агресивніше, аніж ті невинні відео.

Ну добре, невинні – це не зовсім слушне слово.

Емі так само намагалася заробити гроші. І зараз саме час повернутися до малювання карти. Можливо, вона облишить цю книжку, як і десятки інших, а можливо історія набере тисячі переглядів, стане ковтком свіжого повітря для читачів, і це неабияк тішитиме дівочу душу.

Емі полишила триповерхову споруду, одразу вибігши на дорогу. Обачно озирнулася, аби не потрапити під машину. Останнім часом вони тягнулися до неї магнітом.

Навколо знаходилися двоповерхові будинки, і дівчина оглядала кожен з них, блукаючи вечірнім містом й згадуючи маршрути, якими не пересувалася цілих шість років. Коли приїжджала до родини, перебувала геть в іншій частині Львова. Емі звернула ліворуч і покрокувала вздовж дороги аж допоки не дісталася парку біля лісу.

Але сталося найстрашніше: дівчина починала згадувати минуле. Будь-яка знайома локація змушувала поринати в спогади, ностальгувати. Здебільшого, то були не надто приємні відчуття.

Парк знаходився відносно не далеко від готелю, в якому вони спинилися, та й люду було не надто багато. Присівши на одну з лавок, дівчина роззулася й забралася на неї з ногами.

– У-х-х.

Емілія почала гортати свій альбом, читаючи власні думки й міркування. Тоді сумно підібгала вуста та розгорнула другу половину записника, починаючи писати:

Везіння – це лише гарний збіг обставин.

Вони ще раз пройшлися по її ранах.

Якщо мрієш, то на всі сто.

Емі швидко загорнула блокнот. Зазвичай вона чула чи читала якісь цікаві вирази та намагалася їх запам’ятати, аби потім занести до блокнота і в майбутньому використати в книзі.

Не знецінюй власні почуття.

Ця фраза теж мала своє місце серед десятків інших. Дівчина скривилася, стримуючи емоції.

Виявляється, найсумнішим було те, що Емі не мала подруги, з якою могла б поділитися думками. Найкращої подружки, з якою могла б поплакати, посміятися чи обговорити той тягар, що лежав на душі. Світ ніби давив на неї все більше й більше, ігноруючи будь-які спроби виплисти. Ніби будь-яку оригінальність тут принижували. Будь-який успіх зцінювали.

Згодом Емі перебралася на гойдалку, де повільно відштовхувалася ногою, оглядаючи місцевість та боячись побачити давніх знайомих. Вона дочекалася тієї миті, коли вся вулиця занурилася в пітьму, коли увімкнули вуличні ліхтарики, а єдиними співрозмовниками лишалися машини.

Емі розуміла, що завтра доведеться вставати близько шостої, але хіба хотілося повертатися до номера, де імовірно вже спав Зореслав? А може він знайшов собі інший нічліг?

Емі ступила ногами на землю й повільно покрокувала назад, вдихаючи прохолодне повітря, що лоскотало оголену від сукні шкіру й бавилося з волоссям. Згодом увійшла до готелю, усвідомивши, що годинник пробив десяту. Слід було прийняти душ й приготуватися до сну, а отже вона вляжеться близько одинадцятої.

«Чудово. Шість з половиною годин сну – це не так вже й погано».

Прочинивши дверцята до їхніх із Зоряном номеру, дівчина помітила, що світло вимкнене й горів лише невеликий нічник над плазмовим телевізором. Зорян, котрий сидів під стінкою на своїй половині ліжка, підвів очі від екрана смартфона, помітивши Емі. Дівчина спробувала проігнорувати те, що його казкове волосся мокре. Певно, приймав душ, поки її не було.

Вона так само мовчки кинула блокнот та ручку на столик, опісля присіла біля валізи, дістаючи нічну сорочку та шорти. Теж саме, що вдягала в готелі Одеси.

Зорян мовчав. Неначе води в рота набрав. Він не вимовив жодного слова, навіть коли Емі вийшла з душу, почистивши зуби й вдягнувши піжаму.

«Отже, між нами все скінчилося, навіть не почавшись».

Емі підійшла до нічника і лише тоді тихо спитала:

– Вимикати чи нехай лишиться?

– Мені він не потрібний.

– Чудово, – фиркнула й остаточно вимкнула світло. Настрій остаточно зіпсувався, стало абсолютно байдуже на свого підставного хлопця, ніби й не було ніяких почуттів. Емі максимально сильно прочинила вікна, аби не задихнутися в такому маленькому приміщенні з жахливою духотою й мовчазним Зоряном. Обійшла ліжко до своєї чітко окресленої половини та відкинула ковдру, забираючись під неї та максимально сильно ігноруючи сидячого поруч хлопця, що продовжував залипати в смартфоні. Обернулася до нього спиною, смикнула на себе більшу частину ковдри, закуталася в неї ковдру по самий ніс, і полегшено зітхнула, насолоджуючись відпочинком.