Розділ 21

Зореслав

Емі так сильно занурилася в процес, що навіть забула про перебування в літаку за тисячі метрів від землі. Вона уважно вимальовувала щось цікаве й вперто приховувала записи від Зореслава. Час від часу зупинялася, аби перегорнути пару сторінок, і знову поверталася до роботи.

Зорян більшу частину перельоту поглядав у вікно, насолоджуючись мальовничими краєвидами України. Він хотів, щоб і Емі доєдналася до нього, але та тільки заспокоїлася і чіпати бідолашну зовсім не хотілося.

«Так незвично бачити її з колосками».

Вона намалювала ідеальні фіолетові стрілки й підібрала чудовий одяг. Наразі Зорян міг вічність споглядати за тим, як в Емі сіпалися нерви на обличчі. Після цього вона неодмінно щось закреслювала. А час від часу усміхалася або надувала губки, задумавши щось цікаве. Інколи дівчина майже непомітно показувала якісь дивні емоції, ніби підбирала потрібну.

Зорян зіщулив очі, максимально відкинувшись на спинку крісла, але однаково не побачив, що саме вона малювала.

І раптом людина позаду вдарила сидіння Емі ногами. Бідолашна так перелякалася, що випустила все на світі й нажахано смикнулася всім тілом. Зорян міг заприсягтися, що чув, як закалатало її серце. Він бачив, як болісно скривилося обличчя, а тоді дівчина заплющила очі, судомно вдихаючи.

– Все добре, – запевнив Зорян. – Ми не розіб’ємося.

«Сподіваюся».

Йому доводилося ігнорувати легке тремтіння всередині, аби не давати Емі зайвого приводу для паніки. Зорян і сам все ще побоювався літати.

– Ага, – Емі вчепилася пальцями у свій пасок безпеки, допоки Зореслав опустився, дістаючи з підлоги чорну ручку й блакитний блокнот з пейзажем моря. – Боже… – шепотіла дівчина, заплющивши очі.

Зорян перевернув блокнот й побачив перед собою…карту? Намальована карта, але точно не Землі. А скільки деталей…Тут і ліси, і гори, кораблі в морі. Охайні сади біля замку в центрі великого материка. Невеликі острівці поруч.

Хлопець пробігся поглядом по рівному, печатному почерку.

«Нова книжка, 22.06».

Сьогодні двадцять четверте число, а значить Емі почала створювати історію всього два дні тому. Зорян глянув на сторінку поруч, де знаходився план.

1. Втеча з острова-тюрми.

2. Знайомство з трійкою.

3. Бійка.

4. Вечеря біля вогню.

5. Подорож до столиці країни (?)

6. Перегляд страти.

7. До палацу.

8. Кастіель.

Зорян загорнув блокнот, простягаючи його Емілії, але та була аж занадто далеко від реальності. Довелося самому вкинути речі до дівочого рюкзака.

Тим часом бортпровідниця почала оголошувати посадку.

Емілія скривилася від страху, викликавши всередині хлопця щире занепокоєння. Він ще не бачив такого яскравого прояву жаху. Ніколи не думав, що малознайома людина викликатиме в нього стільки емоцій.

– Емі.

Зорян взяв її руку й знову переплів їх пальці, аби вона думала винятково про цей жест, а не про політ.

– Споримо, що зараз ми спокійно приземлимося та підемо до готелю?

– Що? Ти нормальний? Які спори? У мене зараз серце стане!

– Дівчинко! Згадай, як гасають джедаї в «Зоряних війнах». Згадай того ж самого Енакіна.

– Я скоріше Обі-Ван, – зазначила Емілія. – Не люблю літати.

Це викликало в Зоряна щиру усмішку. Емі простежила за тим, як хлопець підніс їх переплетені пальці ближче до свого тіла.

– Якщо ми приземлимося нормально, ти будеш винна мені бажання.

– Що? – Емі не на жарт збентежилася.

– Бажання. Будь-яке.

– Будь-яке це яке? – не вгавала дівчина, звівши свої гарні брови на переніссі.

– Дуже непристойне.

Зорян вважав себе тим ще покидьком. Він ніколи не зачіпав почуття людей, бо прагнув подобатися всім, а не робити боляче. Зазвичай це саме йому влучали в найвразливіші місця. Останні дві дівчини просто кинули, інші вважали клоуном, а справжню любов могли виказати лише люди в інтернеті. А тепер у житті з’явилася дівчина, з якою він мав спільні захоплення, і на цей раз саме він відштовхнув її. Зорян вперше забув про почуття інших й дозволив думати винятково про себе та власну вигоду. І ось чим все це обернулося.

Звісно, Емі потрібно багато часу. Зорян добре знав цей біль, впізнавав себе, що кожен раз робив крок на зустріч коханню, а тоді летів зі сходів, бо там зверху тебе лише штовхали й розбивали серце в дзуськи.

І зараз така різка й водночас романтична особистість знову заховалася від світу через нього. Ніжна душа, відкрита до всього прекрасного, палала драконячим вогнем. Він був для неї чимось більшим, аніж підставний хлопець. І Зорян зовсім не підозрював, що прив’яжеться до неї. В результаті пошив Емі в дурні.

Їхнє спілкування з самого початку було брехнею, і хлопець розумів, що схибив, коли навмисно запропонував стати друзями, аби продовжити розкручувати себе і водночас втримати Емі, яка йому дуже сподобалась, як дівчина. А тепер все спливло на поверхню. Зорян не хотів втратити людину, що складала вірші, грала на скрипці, займалася благодійністю, писала книжки, дивилася «Зоряні війни» та «Гру престолів». Зорян міг заприсягтися, що якщо дізнається ще щось нове про цю дівчину, то впаде на коліна й боротиметься за кожен погляд.