Розділ 16

Хто б міг подумати, що щастя так швидко могло перейти в біль. Ніби хтось взяв молот і вдарив ним по склу, на якому Емілія малювала візерунки. Кожен завиток, що був збереженим щастям, перетворився на гострі шматки образи та недовіри.

Дівчина лежала на своєму дивані обличчям у подушку, намагаючись прийти до тями й перестати накручувати й без того змучений організм. Вона знала, що треба виговоритися, а оскільки Зорян приїде лише за кілька днів, Емілія просто заверещала в подушку.

Тоді тремтячими руками схопила телефон, заходячи в інстаграм. Їй хотілося написати щось жахливе, поділитися якоюсь вигаданою таємницею Зоряна. Вона прагнула зробити йому боляче, але не могла. По-перше, Емілія не була чудовиськом. У неї ніжне серце, яке вона так довго ховала від жорстоких людей, і це знову вилізло боком. А по-друге, так вона втратить роботу.

«Просто не віриться».

Емі стажувалася в компанії людини, яку віднині ненавиділа. І вона нічого не зробить, бо їй потрібні ці гроші. Найкращий офіс країни. Якщо вона піде звідтіля після сварки з Зоряном, тільки зайвий раз доведе, що отримала місце тільки через стосунки з племінником засновника Українського Експресу.

Від цього Емілія розридалася ще більше, кинувши телефон прямо у свою карту бажань. Швидко вскочила на ноги, підходячи до ватману. В очах горів вогонь. Карі камінці іскрилися, бігали яскравими світлинами…

Чорне море, гідроцикл…

Вона одним рухом зірвала аркуш, аби той полетів додолу.

«Мені необхідно випустити пар. Виплакатися, і все скінчиться. Я поставлю на цій темі хрест».

Емілія пхнула ногою коробку з віршами в пожовклих конвертах. Цікаво, тоді він також брехав їй? Дивився в очі та хвалив творчість, а насправді лише намагався втримати, щоб і надалі заробляти собі за допомогою Емі популярність, бо це ж так круто: знайти фальшиву дівчину, яка виявиться наївною дурепою й танцюватиме під його дудку! Втерся в довіру! Разом з Артемом реготали з неї!

– Дурепа, дурепа, дурепа!!!

Емілія заверещала в подушку ще раз, і робила це аж допоки не закашляла. Потім втомлено впала на диван, не в змозі витримати вагу життя.

***

– Мене звати Аліна! – привіталася дівчина, і Емі одразу потиснула її руку. Вона запам’ятала імена всіх, з ким встигла познайомитися цього ранку. – Дуже приємно.

Аліна так сильно потиснула долоню Емі, що та ледь не відірвалася.

– Так круто, що наша команда збільшується, – не зупинялася Аліна, допоки Емі намагалася концентруватися суто на нових обличчях і не згадувати свої вчорашні істерики. Вона все картала себе, думаючи, що треба було виказати все телефоном, але з іншого боку, такі звинувачення треба виголошувати в очі. Тет-а-тет.

«Щоб той, чиє ім’я не можна казати в голос, відчув увесь негатив, який розтерзав мою душу».

– Я тут просто помічниця, але теж беру активне життя в усіх сферах діяльності. Ми вигадуємо тематики для роликів, ходимо на наради, а ще в нас постійно пікніки, вечори біля басейну. Тобі сподобається!

– Так, думаю, що так, – захоплено бурмотала Емі, проходячи повз чоловіка, що ніс яскравого надувного фламінго у свій зріст та горщик з монстерою. Крізь панорамні вікна третього поверху виднілося ранкове місто, а сонячні промені вперто намагалися проникнути до приміщення. Слава небесам, тут працювали кондиціонери. Емі необхідно було пригасити вчорашні спогади й позбутися туги, що зав’язувала вузли на серці.

– Тут ми готуємо каву, – вимовила Аліна, швидко стягнувши своє коротке темно-коричневе волосся у хвіст. Вони спинилися біля білого столика, що витягувався довгим напівмісяцем. Він був заставлений яскравими горнятками та декількома кавомашинами. Тут також були брошури, різноколірний папір, список кави та чаю, які потрібно буде придбати. Наліпки, календарики, візитки та безліч ручок.

«Ух».

Емілія ще раз озирнулася, шоковано оглядаючи кожен поверх, що виднівся крізь скляні огорожі. Люди носили теки, сміялися, хтось працював у головній залі, інші сиділи стояли на сходах та пили каву.

– Взагалі цим займаюся я, – пояснила Аліна, захоплено махнувши руками. – Усі, хто вище мене за статусом, просять у мене чай чи каву. Власне, тут всі вищі мене за статусом! – розсміялася дівчина. –  До речі, у нас є їдальня. Обіди, звісно, не з дешевих, але навпроти також є пекарня, тому ми зазвичай ходимо туди. А ще в нас є ігрова кімната! Там і подрімати можна.

Аліна знову залилася легким сміхом, що лоскотав душу, поправляючи свій яскраво блакитний комбінезон, що відкривав ноги.

Емілія обережно усміхалася, оглядаючи стіл та людей, що проходили повз. Кабінети були лише в начальства та їх заступників, всі інші працювали в загальній залі з десятками столиків, завалених папірцями, сценаріями чи варіантами рекламних брошур.

Аліна не зупинялася:

– Ну, власне, у тебе тепер є свій столик в головній залі та…

– Друзі! – вигукнула Дар’я Миколаївна, заходячи на територію головної зали, де робота кипіла на повну. Жінка, як завжди, у вишуканому вбрані: коротка чорна сукня з великим ременем й чорні чоботи по коліна, ніби на дворі не було під тридцять градусів спеки. Емі та Аліна одразу покрокували до місця зборів, куди підтягувалися й інші робітники. Деякі підвели голову від моніторів, інші, неначе зомбі, крокували повз, не відводячи поглядів від паперів. – Увага! Сьогодні ми отримали новий проєкт від популярної фірми морозива, для якої якомога швидше слід зняти рекламний ролик. Бюджет великий, замовники дуже серйозні.