Розділ 7

– Хлопче, я сказала, що мені не потрібна твоя поміч, – вкотре повторила Емі, рахуючи гроші, які от-от підуть на абсурдно дорогу сукню. Консультантка на касі покірно чекала, поки Емі та Зорян нарешті оберуть, кому саме оплачувати покупку.

Дівчина не поступалася, хоча й віддавати три тисячі за якесь там платтячко не хотілося. Однак Емі мала десять тисяч від Зоряна, а ремонтувати велосипед поки що не планувала. Взагалі тепер ходила лише пішки. Здоровий спосіб життя, так би мовити.

– Але Емі…

Дівчина підняла вказівний палець, погрозливо глянувши на Зоряна:

– Я не лялька. Не треба мене гарненько вдягати. Сама куплю!

– Але ж це я втягнув тебе в це все. Ти не зобов’язана купляти собі сукню, – відчайдушно вів хлопець.

– Я все сказала.

Зорян тяжко зітхнув, спершись ліктем на до блиску білу стійку каси, а тоді спробував відшукати погляд Емілії, але дівчина звернула всю свою увагу на перераховування купюр. Ушосте.

– Добре, як хочеш, але цю сумку оплачу я, – Зорян схопив чорний прямокутник, і Емі одразу ніби крижаною водою обдало. Вона хутко перехопила аксесуар за довгий ланцюжок й смикнула на себе.

– Ні, я сама, – вперто наполягала. – Мені не потрібна твоя допомога.

Зореслав починав закипати. Він мало чим показував це, але важкий та колючий погляд казав сам за себе. А от консультантки не соромилася власних емоцій: тяжко зітхала й усім своїм єством виказувала невдоволення.

– У тебе за місяць день народження, чи не так? Це буде подарунок від твого хлопця, – пояснив Зорян, смикнувши сумку, і Емі піддалася. Ланцюжок вислизнув з рук, неначе змійка. Дівчина невдоволено змахнула волосся з обличчя та продовжила рахувати гроші. Сім разів, сім щасливих браслетів. Після цього нарешті вручила три тисячі напруженій жіночці.

– Ти казав, що треба неофіційне вбрання, – повела Емі, коли отримала білий пакет з новою сукнею та попростувала до виходу. – У мене вдома повно суконь, спідниць та топів. Не думаю, що слід купляти щось нове.

– Повір, головне – перше враження, неофіційна частина – то вже дрібниці, – легко відповів Зореслав, передаючи Емі сумочку, ланцюжок якої повісив собі на палець.

– Твоє перше враження було фіговим, – зазначила Емі, забравши аксесуар. Обережно вклала його до пакета з сукнею. – І друге теж не дуже.

– Я намагався бути милим, – у свій захист простягнув хлопець, йдучи пліч-о-пліч з дівчиною. – Але, чесно кажучи, ти трохи лякаєш.

Емі спинилася, не в змозі стримати усмішки, що розпливалася обличчям:

– Лякаю?

Зорян поволі обернувся, поклавши руки до кишень оливкових штанів, та швидко оглянув Емі з ніг до голови. Стенув плечима, поглянувши кудись убік.

– Характер сильний.

Емі слабо розсміялася, прийнявши це за комплімент, та глянула на смартфон, помітивши вхідний виклик.

«Єва».

«Пречудово. Отже, наступною буде мама».

– Ну ти також нічого, – зауважила Емі, зиркнувши на Зореслава. Він знову оглядав дівочий одяг. Бігав поглядом пухкими рукавами сорочки, з-під яких виглядали тонкі зап’ястки, вивчав кожен з браслетів і довжелезну спідницю. Приємно, коли іншим подобався твій стиль. – Не кожен зможе підійти до дівчини, яку збив, й попросити стати його фальшивою коханою.

– Га-га-га, – вдавало розсміявся Зорян.

Телефон продовжував видавати пісню Аріани Ґранде.

– Вибач, сім’я, а ти ж знаєш… – надалі Емі ледь підняла підборіддя, впевнено цитуючи хлопця: – Коли проблема з всеукраїнського масштабу переростає в сімейну – це набагато гірше. Алло!

Емі круто розвернулася та поставила одну руку в бік – на оголену талію.

– Не зайнята?

– Трохи.

– Ти нахабно мене ігноруєш, дівчинко. Це через твого нового хлопця? – зацікавлено вела Єва – головна збирачка пліток, бо це ж так круто: лізти в чуже життя.

Особливо, коли твій чоловік такий самий веселун-журналіст. Їх поєднала жага до збирання новин, пліток та скандалів.

– Кажи, що хотіла. І швидше.

– Просто цікаво, коли в тебе востаннє був хлопець. По-справжньому.

З Емі вийшов короткий смішок. Вона на половину обернулася обличчям до Зоряна, аби впевнитись, що той не підслуховував. Хлопець друкував щось у телефоні, час від часу усміхаючись.

Тепер вже Емі стало цікаво.

– Ми домовились не говорити про таку гидоту, – шикнула дівчина, але сестра не здавалася. Або перемогти, або кістьми лягти.

І зненацька з того боку почувся голос Ніки:

– Бляха, Міло, ми серйозно.

Отже, вони там разом.

– Не біси мене, Ніко, – рикнула Емі, прикривши рота долонею, аби Зорян не чув цих нісенітниць. – Ти сама знаєш, що то було на другому курсі, і він був найогиднішим ідіотом з робототехніки. Максим не цінував те, що було для мене важливим.

Ці слова завдали Емі болю. Бо ніхто не ставився серйозно до її захоплень та хобі. Всі із самого початку вважали, що кар’єри з освітою української філологині їй не бачити. Хлопець, якому вона відкрила душу, плюнув у неї, сказавши, що майбутнє Емі – це вчителювання. Максим прямо зазначив, що її чоловік буде гребти гроші, допоки вона отримуватиме копійки. Бо вона жінка. Найкращий друг назвав її захоплення та жагу до письма дитячими мріями. Бо письменників багато, Емі ні за що не стати відомою. Вона дарма витрачала час. А цей стиль одягу – справжнє село. Ось що вони сказали їй прямо в очі.