Розділ 6

Божевільна зміна в пекарні починалася о шостій ранку, вичавлювала з Емі всі сили та змушувала постійно пітніти біля духовки. Тому розваги в торговому центрі були саме тим, чого потребувала дівчина після того пекла. Навіть крикливі й неслухняні діти, що вправно грали на нервах, не могли стерти те задоволення, яке приносив кондиціонер. Емілія з радістю бігала за дітлахами, допоки інша працівниця розфарбовувала їхні обличчя та перетворювала на котів чи рибок.

– Тікай-тікай! – весело щебетала Емі. Дівчинка в сукні радісно заверещала, оббігаючи червоний атракціон-гірку. – Яка ти швидка!

Емі загальмувала, втомлено поставивши руки в боки, та заразом кинула швидкий погляд на смагляву Дарину, що саме фарбувала обличчя п’ятирічному хлопчику. Дівчата перезирнулися та сумно усміхнулися одна одній.

Це був доволі не поганий підробіток на літо. Особливо, коли діти не починали битися чи ревіти всім табуном. Простора ігрова зона на останньому поверсі торгового центру з кондиціонером та їжею, де батьки радо полишали свої гроші разом з непосидючою малечею, а Емі, Дарині та іншому персоналу доводилося покірно виконувати свою роботу.

Вона поправила помаранчеву футболку працівника, що давно перетворилася на палітру різноманітних кольорів від фарби, й швидко витягла з кишені джинсів смартфон, перевіряючи час.

Емі гнула спину вже понад чотири години, починаючи з другої дня, а, враховуючи те, що Зорян запропонував зустрітися десь на початку сьомої, саме час збиратися. Емі завчасно домовилася про скорочений робочий день разом зі скороченою заробітною платнею, але менше з тим.

Згодом їй взагалі не потрібно буде сюди приходити, бо вона матиме роботу мрії.

– Дарі, – шикнула Емі, кивнувши на роздягальню позаду. Подруга, обличчя якої забарвлювала фарба, кивнула, мовляв, успіхів, і лише після цього Емі почимчикувала до службового приміщення. Згодом мала прийти її заміна.

Дарина закінчувала третій курс і, не маючи стипендії, намагалася хапатися за будь-яку роботу, хоча й не любила малих дітей. Вона прагнула жити студентським життям, але поки що погано виходило зібрати компанію. Дарі мріяли провести ніч на річці разом зі своїми друзями.

Вже в роздягальні Емі вдягнула помаранчеву сорочку з пухкими рукавами, стягнутими на зап’ястках, й зав’язала її краї у вузол на талії, аби лишити відкритим підтягнуте тіло. Це можна було вважати фішкою Емілії. На низ, як завжди, вдягла довжелезну спідницю з високою талією, але на цей раз коричневого кольору з сотнями маленьких квіточок. Волосся розпустила, перевірила всі щасливі браслети та накинула чорний рюкзак на плече, як раптом помітила маленьку постать, що пробігла повз двері службового приміщення.

– Олесе! – пролунав крик Дарини.

Дитина тікала геть з ігрової зони. Оббігала столики, де інші працівники розставляли піцу та фрукти, і радісно заверещала, схопившись за білу ручку дверей, що вела до коридору торгового центру.

– Олесе! – нажахано гукнула Емі, зриваючись з місця, неначе скажена. Паралельно з цим мало не збила з ніг хлопця в помаранчевій футболці, що саме ніс тацю з соком. Оминула роздягальню з десятками ящиків сховку, перелякано схопилася за білу ручку й нарешті вибігла в спокійний коридор торгового центру, куди майже не долинали дитячі пісні та потужний гул.

Ноги в кросівках ковзали плиткою, і Емі ризикувала гепнутися та добряче забитися, але дівчина мала зробити будь-що, аби спинити Олесю, бо якщо батьки помітять дочку поза межами ігрової зони, працівникам не уникнути скарги, а можливо й звільнення. Якщо не про себе, то Емі мала думати хоча б про Дарину, яка пахала втричі більше.

– Стій! – наполягала Емі, влітаючи в стінку на повороті. Вони вийшли з порожнього коридору й тепер потрапили до самого серця торгового центру, де людей зібралося так багато, як на небі зірочок. Десятки магазинів з усіх сторін, скляний ліфт й ескалатор, на який встала Олеся – іменинниця в рожевих лосинах та білій футболці. Емі орієнтувалася за обручем з рогом єдинорога, але однаково розуміла, що їй з Дарі сьогодні добряче дадуть на горіхи.

– Стій кажу! – відчайдушно вигукнула дівчина. – Хочеш найбільший кусок тортика? Тебе там чекає смачний сік!

Страх за Олесю розливався порожнечею по всьому тілу. Здавалося, що ноги відставали від серця, що від жаху летіло десь попереду. Емі збігла ескалатором, неначе сходами, і наразі чітко бачила, як Олеся мчалася кудись уперед, де знаходилося кілька магазинів одягу та книжкова крамниця.

І враз усередині Емі все стрепенулося. Вона блиснула широкою усмішкою та нервово махнула рукою вперед.

– Тримай її! – рявкнула до Зореслава, що саме йшов назустріч. Хлопець різко спинився, не одразу зрозумівши, що відбувається. Опустив голову, а за мить легко, неначе пір’їнку, підхопив Олесю під пахви. Мала радісно заверещала, гойдаючись зі сторони в сторону, а Емі втомлено загальмувала прямо перед Зоряном, тяжко дихаючи. – Господи!

Вона одразу взяла Олесю до себе на руки, притримуючи за ноги так, щоб дівчинка обперлася на її плече.

– Ледь не загубила!

Емі полегшено зітхнула, випускаючи увесь страх. Підвела сяйливий погляд на Зоряна. Хлопець легко усміхався, переводячи зацікавлені очі з Емі на Олесю. Сьогодні Зореслав був в оливкових штанах та звичайній бежевій сорочці, рукава якої трохи закотив. Тепер на правому передпліччі виднілося з десяток маленьких татуювань, як от павук. Теж саме можна було сказати про ключиці, бо Зорян не застібнув верхній ґудзик. На шиї висіла підвіска з маленьким червоним людським серцем.