1.3 Друзі сміються: він не відступає

Олександр, сидячи на краю стільця, відчував, як серце його б'ється в ритмі безнадії. Кожен сміх друзів, що лунав з-за столу, здавався йому холодним, немов лід, що проникає в саме серце. Вони жартували, намагаючись розвеселити його, але їхні слова ставали все більш глузливими, і він відчував, як усередині нього розгортається прірва. Чи справді вони вважають це жартом? Він не міг зрозуміти, чому його переживання викликають у них сміх, а не співчуття.

Олександр замислився над своїми мріями про Катерину. Кожен раз, коли він уявляв її обличчя, його серце наповнювалося теплом, але згодом це тепло перетворювалося на крижану порожнечу. Вона стала для нього недосяжною, мов зірка, що світить далеко на небі. Його думки про неї переслідували його навіть у найменші моменти тиші, немов привиди, які не давали спокою. Він намагався відволіктися, занурюючись у роботу, але навіть у шумі фабрики його розум повертався до неї.

З кожним днем Олександр відчував, як його ізоляція поглиблюється. Друзі, які колись були його опорою, тепер ставали джерелом знущань. «Та це всього лише жарт!» — повторювали вони, сміючись, коли він намагався пояснити, чому його це так зачіпає. Його внутрішній монолог ставав все більш напруженим, адже він усвідомлював, що його одержимість може призвести до серйозних наслідків. Чи дійсно він готовий ризикувати своїм психічним здоров'ям заради мрії, яка, можливо, ніколи не здійсниться?

Він знову повернувся до думок про Катерину. Яка вона? Чи дійсно вона така, якою він її уявляє? Його уява малювала її як ідеал, але чи могла вона відповідати цим уявленням? Кожен день, проведений у роздумах про неї, тільки поглиблював його відчуття безвиході. Він почувався, як у пастці, де всі виходи заблоковані, а світло залишило його в темряві. Друзі сміялися, але в їхніх усмішках він бачив лише тінь свого власного відчаю.

Олександр спробував поговорити з Андрієм, сподіваючись знайти підтримку. Але навіть його друг, який завжди був поруч, тепер здався йому байдужим. «Ти просто уявляєш собі, що вона важлива», — сказав Андрій, його голос звучав зневажливо. Ці слова, мов удар, завдали йому болю. Чи дійсно його почуття не мали значення? Чи було це лише його божевілля? Олександр відчував, як його серце стискається від безсилля.

5

Коли вечірня тиша накрила місто, він залишився на самоті зі своїми думками. Здається, що весь світ продовжує жити, а він залишився позаду, загублений у своїх переживаннях. Його мрії про Катерину ставали все більш недосяжними, і це відчуття безнадії поглинало його. Він знав, що повинен знайти спосіб звільнитися від цього тягаря, але як? Внутрішня боротьба ставала все більш інтенсивною, і він відчував, що його розум поступово руйнується під тиском.

«Можливо, я просто божевільний», — думав він, дивлячись у вікно на нічне місто. Світло вулиць здавалося таким далеким, і він відчував, як ізоляція обплутує його, немов мережа. Він усвідомлював, що його одержимість може призвести до серйозних наслідків, і ця думка заполонила його розум. Чи зможе він коли- небудь звільнитися від цього тягаря? Чи зможе він знайти шлях назад до реальності, або залишиться в цьому темному світі назавжди?

У той момент, коли його думки досягли піку, він зрозумів, що має зробити вибір. Йому потрібно знайти сили, щоб протистояти своїм страхам, інакше він ризикує втратити все, що має. З глибоким зітханням він вирішив, що більше не дозволить своїм мріям знищувати його. Але як це зробити, коли його серце досі тягне його до неї? Це питання залишалося відкритим, створюючи напруження перед наступними подіями.