1.2 Невідступні думки: полон серця

Тиша, що огортала його, була настільки гнітючою, що здавалося, вона сама промовляє про неї. Кожен звук, навіть найменший, викликав у ньому спогади, які переслідували його, як тінь, що ніколи не залишає. Він сидів на краю ліжка, вбираючи в себе холодний повітряний простір кімнати, де думки про дівчину, яку він навіть не знав, заполонили його свідомість. Його серце билося швидше, немов намагаючись вирватися з грудей, відчуваючи водночас бажання і страх. Бажання підійти до неї, заговорити, доторкнутися, але страх відмови, страх бути відкинутим, паралізував його.

Кожен день, коли він йшов на роботу, його думки про неї ставали все більш нав'язливими. Образ її усмішки, її сміху, який, здавалося, лунав у його голові, ставали для нього важким тягарем. Він уявляв, як вона дивиться на нього, як її очі сяють, коли вона сміється. Але в реальному житті все було зовсім інакше. Він не міг знайти в собі сили підійти до неї, а його друзі лише сміялися, жартуючи про його нездійснені мрії. Вони не могли зрозуміти, що для нього це не просто флірт, а справжня одержимість, яка з кожним днем поглиблювала його самотність.

3

Він почав відчувати, як його психічний стан погіршується. Кожна ніч, коли він лягав спати, його думки про неї не давали йому спокою. Він прокидався в холодному поту, серце колотилося, а розум рвався між бажанням і страхом. У ті моменти тиші, коли світ навколо завмирав, його внутрішній монолог ставав все більш хаотичним. «Чому я не можу просто підійти до неї? Чому я не можу просто сказати, що відчуваю?» — думав він, відчуваючи, як його серце заповнюється безвихіддю.

Його друзі, які раніше були опорою, тепер ставали джерелом знущань. «Ти жартуєш, правда? Вона навіть не знає, хто ти!» — сміялися вони, не усвідомлюючи, як ці слова ранять його. Кожен жарт, кожна насмішка ставали ножем, що глибше проникав у його душу. Він почувався ізольованим, як корабель, що застряг у штормі, без можливості знайти берег. Внутрішня боротьба між бажанням і страхом ставала все більш інтенсивною, поглинаючи його цілком.

Часом він намагався знайти вихід, але його думки, як непереможні хвилі, знову і знову накривали його. «Може, я просто не достатньо хороший? Може, я ніколи не зможу бути з нею?» — запитував він себе, відчуваючи, як невпевненість з'їдає його зсередини. Ця безвихідь ставала частиною його життя, і він починав сумніватися, чи зможе коли-небудь звільнитися від цього тягаря.

Він намагався говорити про свої почуття з друзями, але їхня реакція лише посилювала його відчуття самотності. Вони не могли зрозуміти, що його страждання було справжнім, що це не просто дитячі мрії. Кожен раз, коли він намагався пояснити, як важко йому, він відчував, як їхні погляди відвертаються, а сміх стає ще гучнішим. «Це всього лише жарт», — повторювали вони, але для нього це була не жарт. Це було його життя, його серце, яке розривалося на шматки.

І ось, сидячи в тиші, він усвідомлює, що його думки стали його найбільшим ворогом. Вони переслідують його навіть у найменшій тиші, і він відчуває, як його серце заповнюється бажанням, але водночас страхом перед відмовою. Ця боротьба між бажанням і страхом веде його до краю прірви, і він починає розуміти, що без підтримки, без розуміння, він може втратити себе назавжди.

4