'

[Несе Галя воду,
Коромисло гнеться,
За нею Іванко,
Як барвінок, в’ється.]

Над селом вже сонце ховалося за гору, люд стомлений вертався з полів. Галина повільно йшла, несучи на плечах коромисло з повними відрами свіжої води. Гнулося коромисло, стомилася дівчина за сьогодні та, що робити? Вона не міська панночка, в селі кожному трудитися доводиться. 

[Галю, ж моя Галю,
Дай води напиться,
Ти така хороша –
Дай хоч подивиться.]

Іван тихенько усміхнувся, виглядаючи за коханою з-за старої яблуні. Парубок дочекався доки Галина підійде зовсім близенько та, як випригне!

— Ой! — голосно пискнула дівчина. Вода з відер виплискнулася на зелену траву. — Іване! Тобі все дурощі в голові!

— Чого ж ти, голубко? — запитує він, досі усміхаючись. — Хіба ж так своїх коханих зустрічають?Краще дай на свою вроду подивиться. Дай води свіжої напитися. 

[Вода у ставочку,
Той піди напийся,
Я буду в садочку –
Прийди подивися.]

Галина вже й собі гордо посміхається: 

— У ставку води повно, йди напийся! А я в саду буду. Прийдеш тай подивишся, якщо батько пусте тебе без сватів. 

***

[Прийшов у садочок,
Зозуля кувала,
А ти ж мене, Галю,
Та й не шанувала.]

Стояв Іван довгенько на дворі, все виглядає кохану. Стоїть у повній самоті, лиш собаки десь по селу рідко виють. Темно так, що хоч око виколи! А Галинки його все не видко! 

— Ех! — голосно зітхає хлопець та махнувши рукою йде геть. Ой, розбила ж миленька серденько сьогодні. 

[Стелися, барвінку, –
Буду поливати,
Вернися, Іванку, –
Буду шанувати.]

— Підожди ж Іванку! — гукає його дівчина, біжучи за ним. — Накоїла ж я собі на лихо! Я ж пожартувати хотіла! 

Галина йде спиною вперед, так, щоб йти попереду парубка і дивитися йому в очі одночасно. І очі карії повняться тривогою. 

[Скільки не стелився,
Ти не поливала,
Скільки не вертався,
Ти не шанувала.]

— Підманула ж ти мене, коханая! — з сумом відмовляє Іван, зупиняючись перед нею. — Не шануєш ти  мене, Галинко. А я ж до тебе і так, і сяк... Серденько, розбивається моє від цього. 

— Не журися мій миленький! — просить Галинонька. — Більше я не буду жартувати так з тобою.

Хлопець усміхається та проводить рукою по рум’яній щоці дівиці.

— Хіба ж можу я ображатись довго? — запитує він. — До весілля не довгенько нам уже чекати. 

[Несе Галя воду,
Коромисло гнеться,
За нею Іванко,
Як барвінок, в’ється.]