Розділ 30: Шлях через темряву

Дівчина йшла далі, відчуваючи, як сила всередині її змінюється. Вона вже не боялася, вона вже не шукала відповіді у зовнішньому світі. Вона була в гармонії з собою, і це було найважливіше. Афіна, що йшла поруч, спостерігала за нею з цікавістю, але мовчки.

Але раптом, коли вони наближалися до нового горизонту, що обіцяв ще більше світла, Афіна зупинилася.

— Ти пройшла великий шлях, — сказала вона спокійним голосом. — Але тепер, коли ти впоралася з усім, я повинна сказати тобі дещо важливе.

Дівчина подивилася на богиню, її серце трохи прискорилося. Вона не була впевнена, що саме зараз буде, але відчувала, що це має бути щось велике.

— Що сталося? — запитала вона.

Афіна глибоко вдихнула, її очі стали ще більш проникливими.

— Все, що ти пережила, — це було випробування твоєї душі, яке ти проходила уві сні. Ти вже знаходишся в комі, а все, що відбувалося, було частиною твоєї боротьби всередині себе.

Дівчина застигла на місці, не вірячи своїм вухам.

— Що… це було всього лише сном? — запитала вона, відчуваючи, як холодний піт покриває її лоба.

Афіна кивнула, і її погляд став м'якшим, ніби знову намагаючись заспокоїти її.

— Так, це був твій шлях до пробудження. Ти повинна була навчитися приймати себе, зібрати всю свою силу, і тепер настав час пробудитися. Але перш ніж ти це зробиш, я проведу тебе через тунель, що відкривається перед тобою. Він допоможе тобі завершити цей етап.

Дівчина відчула, як навколо починає розгортатися темрява, і водночас яскравий світлоносний тунель з’являється попереду. Він виглядав як виток до нового, незвіданого світу, і в серці знову прокинулася тривога — але тепер це була тривога від очікування, а не від страху.

Афіна простягнула руку.

— Іди, — сказала вона тихо. — Це твоя остання ступінь до того, щоб вийти з цього сну.

Дівчина зробила крок вперед, і як тільки вона вступила в тунель, все навколо почало змінюватися. Відчуття простору і часу розмилися. Вона не могла зрозуміти, чи це був світлоносний тунель, чи просто її внутрішня реальність, що перевтілюється.

Раптом її очі відкрилися. Вона почувала м'яку тканину під головою і відчула звичну тишу кімнати. Слабке світло проникало через штори. Вона обережно повернула голову і побачила своїх подруг — Мар'яну та Тарасію, які сиділи поруч, тримаючи її руки.

— Ти прокинулася! — вигукнула Мар'яна, її обличчя розцвіло в усмішці.

Дівчина заплющила очі, намагаючись осмислити все, що сталося. Все це… це був сон? Вона була в комі? Всі ці битви, випробування, зустрічі — чи все це було частиною її підсвідомості, яка намагалася дати їй зрозуміти, що вона повинна прийняти себе?

— Це… це все було реально? — прошепотіла вона, дивлячись на своїх подруг.

Тарасія схилила голову і мовчки посміхнулася.

— Це було важке випробування для тебе, але ти перемогла, — сказала вона тихо.

Мар'яна, потягнувшись до її руки, додала:

— Все буде добре, ми тут, і ти вже на шляху до відновлення.

Дівчина мовчала, намагаючись привести свої думки до ладу. Вона все ще відчувала ті емоції, ту силу і мудрість, яку вона здобула, але тепер вони здавалися такими реальними, як і сама реальність. Вона подивилася на своїх подруг і відчула безмежну вдячність за те, що вони були з нею, навіть коли вона була в темряві. Вона більше не була самотньою.

Афіна, хоч і не була присутня фізично, залишила її серце спокійним і впевненим.

Дівчина вдихнула глибоко, і відчула, як її душа розцвітає. Вона була готова йти далі.

— Я готова, — сказала вона, повністю прийнявши свою реальність.

Мар'яна та Тарасія дивилися на неї з любов’ю і турботою. Вони знали, що тепер її шлях буде сповнений мудрості і сили. І хоча це було лише початком її нового життя, вона вже була готова до нього.

Дівчина ще кілька хвилин лежала на ліжку, не вірячи, що все це було лише сном. В її голові крутилося безліч думок, але одна з них домінувала — вона відчула, як щось нове зароджується всередині неї. Те, що вона пережила, змінило її, дало їй нову силу, нову здатність бачити світ по-іншому. Вона знала, що вже не буде тією ж самою.

Мар'яна, що сиділа поруч з ліжком, помітила, як її подруга поступово повертається до реальності. Вона подивилася на неї з розумінням.

— Ти відчуваєш себе краще? — запитала вона тихо, обережно торкнувшись її руки.

Дівчина кивнула, хоча ще відчувала легку запаморочливість. Всі ці образи, ці випробування, цей світ, що змішував реальність і фантазію — все це залишило на її серці відбиток. Але вже зараз, коли вона знову була серед своїх друзів, відчувала тепло і підтримку, вона розуміла, що не так важливо, чи був це справжній світ чи сон. Важливо, що вона тепер була готова зустріти реальність і йти далі.

— Так, краще, — відповіла вона Мар'яні, намагаючись усміхнутися.

Тарасія, яка до цього часу мовчала, наблизилася і поклала руку їй на плече.

— Ти пройшла дуже важкий шлях, — сказала вона спокійно, з дивним відтінком мудрості в голосі. — Ти подолала темряву і повернулася. Тепер ти інша.

Дівчина подивилася на подруг, а потім в її серці прокинулася певність. Вона відчула, що все, що відбулося, мало сенс. Всі ці випробування в сні — темряви, образи, що спочатку здавалися страшними, — насправді були частиною її власної боротьби з собою. І, здається, вона вже була готова прийняти свою справжню суть.

Але раптом відчула легкий порив вітру, і перед нею несподівано знову з’явився образ Афіни. Вона не була реальною, це була лише її думка, чи, можливо, ще одна частина її пробудження, але вона відчула, як мудрість цієї богині наповнює її.

— Не бігай від себе, — промовила Афіна, її голос був як дзвінка мелодія, що прозвучала глибоко в її душі. — Світло і тінь завжди будуть поруч, і ти повинна навчитись жити з ними. Прийми це і будь готова діяти з розумом, коли прийде час.

Дівчина сприйняла ці слова як благословення. Вона більше не боялася темряви. Вона зрозуміла, що справжня сила — це не унікнути її, а вмінні перетворити її в частину свого шляху, свого досвіду.