Розділ 16: Світло і Тінні

Дівчина ступила через поріг, і двері за нею закрилися з тихим шурхотом. Тепер вона опинилася в іншій частині Храму. Це була велика зала, освітлена м’яким світлом, яке ніби випливало з-під землі. Повітря було прохолодним, але не холодним, а спокійним, як вранці після дощу. На стінах висіли дивні картини, що зображали сцени з її життя, але вони були змінені, деякі моменти виглядали перекрученими й неприродними.

Вона зробила крок уперед і відчула, як важкість на серці поступово зменшується. Вона була готова до того, що чекає далі, але водночас відчувала, як щось невідоме пульсує в темряві цієї зали.

— Ти знову тут, — голос прозвучав з ніоткуда. Дівчина озирнулася.

Перед нею з’явилася постать, така ж тіньова, як і ті, що вона зустрічала раніше. Цього разу перед нею стояла сама Горгона, її обличчя було змінене, але все ще зберігало те ж саме виразне відображення: горе і біль, що ховалися за маскою сили.

— Ти хочеш бути іншою, але це неможливо, — сказала Горгона, її голос був тихим і загрозливим.

Дівчина відчула, як темрява починає знову загрібати її серце, але вона змусила себе не піддатися.

— Я не буду такою, як ти, — відповіла вона, не відводячи погляду.

— Ти не можеш змінити свою природу, — Горгона посміхнулася злобно. — Ти — частина цього світу, і він буде змушувати тебе підкоритися.

Це було не просто випробування. Це була її мати, відображена в темряві. Але дівчина розуміла, що це лише частина її шляху, лише образ, що кидає виклик.

— Я не піддамся, — твердо сказала вона, стиснувши кулаки. — Я не буду твоїм відображенням.

Раптом темрява навколо почала тремтіти, і Горгона затремтіла, її обличчя змінилося, ніби розшарувалося на частини.

— Ти все одно не втечеш від себе, — сказала вона, але її голос уже звучав менш впевнено.

Дівчина зробила крок уперед. Силу, яку вона відчувала всередині, більше не можна було стримати. Це була не темрява, а енергія, що давала їй рішучість і силу бути собою.

— Я не буду слідувати за твоєю тінню, — сказала вона ще раз. — Я буду себе.

І тоді темрява зникла. Горгона розпалася на мільйони тіней, і перед нею залишився лише порожній простір.

Дівчина стояла там, вдихаючи, намагаючись заспокоїтись. Вона знайшла свою внутрішню силу — не темряву, що відбирає все, а світло, що дарує свободу вибору. Вона могла контролювати свою природу, а не підкорятися їй.

Несподівано перед нею виникла нова фігура. Цього разу це була Афіна. Її обличчя було спокійним, і вона посміхалася.

— Ти пройшла випробування. Ти подолала темряву, яка була в тобі, і тепер готова побачити світло, яке відображає твою істинну природу, — сказала вона.

Дівчина, все ще з деякою вагою в серці, подивилася на богиню. Вона відчувала, як її сила тепер стала іншою — гармонійнішою.

— Я готова, — сказала вона нарешті, спокійно.

Афіна кивнула, і перед ними з’явилася інша зала, ще більш яскрава. Тут було світло, але не те, що вони шукали. Це було світло розуму і мудрості. Її сила тепер була не лише в її руках, але й у її серці.

— Ти пройшла цей шлях, тому що ти навчилася контролювати свою силу. Тепер твоє майбутнє у твоїх руках, — сказала Афіна.

Дівчина дивилася на світло перед собою. Вона знала, що ще багато випробувань попереду, але вона більше не боялася. У її серці панувала внутрішня сила, що могла зберегти баланс між світлом і тінню. І саме ця гармонія стане її найбільшим даром і найбільшим викликом.

— Це не кінець, — додала Афіна, підводячи її до виходу. — Але ти готова йти далі. Тепер у тебе є вибір: використовувати свою силу для добра або піти шляхом темряви.

Дівчина кивнула. Вона вже знала, який шлях вибере.її шляху, світло і тінь змішувалися в один великий потік, який вів її далі. Кожен крок був відображенням її вибору, і кожен момент приніс нову мудрість. Вона більше не була просто дівчиною, яка шукала відповіді — тепер вона стала свідком того, як ці відповіді народжуються у її серці.

Афіна мовчки йшла поруч, дозволяючи їй вільно міркувати. Пройшли години, і дівчина відчула, як її кроки зміцнилися, а в душі з’явилося відчуття спокою. Вона більше не боялася темряви, і тепер знала, що її сила не в тому, щоб уникати її, а в тому, щоб бути готовою зустріти її лицем до лиця.

Нарешті вони дійшли до відкритого простору, де небо було безмежно ясним. Перед ними простягалася величезна дорога, і на її кінці виднівся новий горизонт. Тепер дівчина знала, що не важливо, що на неї чекає попереду, головне — вона вже навчилася йти по своєму шляху.

— Ти пройшла шлях мудрості, — мовила Афіна, її голос тепер звучав як благословення. — Але запам’ятай: кожен вибір, який ти робиш, творить твою реальність. І ти повинна бути готова взяти на себе відповідальність за те, що створюєш.

Дівчина знову подивилася на дорогу, яка вела в невідоме. Вона відчула, як в її серці розцвітає нова впевненість. Вона не була сама — вона мала силу, вона мала вибір, і це було найбільше благословення.

— Я готова, — сказала вона в голос, вперше з повною впевненістю, відчуваючи, як її внутрішній світ стає ясним і чітким.

Афіна кивнула, і, не кажучи більше ні слова, вони рушили вперед, покидаючи позаду темряву і тіні, залишаючи місце тільки для світла і вибору, який дівчина зробить на кожному кроці свого шляху.

Це був тільки початок її великої подорожі.