Розділ 15: Дорога до Храму світла

Світанок повільно розливався по небосхилу, окутуючи ліс золотавим сяйвом. Дівчина стояла на краю галявини, вдивляючись у горизонт. Її погляд був сповнений рішучості, хоча глибоко всередині вона відчувала тривогу. Афіна підійшла до неї, тиша між ними була наповнена передчуттям.

— Ми маємо вирушати, — мовила богиня, ледь торкнувшись її плеча.

Дівчина кивнула, закинувши на плечі невеликий рюкзак. Хоч вона й не знала, що на неї чекає, у її погляді вже не було колишньої розгубленості. Вона прийняла своє рішення.

— Що це за місце, Храм світла? — запитала вона, крокуючи поруч із Афіною.

Богиня зупинилася, на мить замислившись, а потім відповіла:

— Це місце, де світло і тіні перебувають у рівновазі. Воно створене для тих, хто шукає відповіді. У ньому зберігаються знання, які допоможуть тобі осягнути власну силу та навчитися жити з нею. Але знай, Храм відкриває свої таємниці лише тим, хто готовий їх прийняти.

— А якщо я не зможу? — запитала дівчина, її голос тремтів від нерішучості.

Афіна зупинилася і повернулася до неї.

— Тоді темрява переможе. Але я вірю в тебе, — сказала вона твердо. — Ти сильніша, ніж думаєш.

Ліс перед ними здавався нескінченним. Дорога була вузькою і звивистою, а густі дерева ховали сонячне світло. Здавалося, що навколо них щось невидиме спостерігає. Дівчина вдихнула глибоко, намагаючись подолати відчуття тривоги.

— Афіно, чому саме я? Чому ця сила дісталася мені? — запитала вона після тривалого мовчання.

— Бо ти народилася зі спадщиною Горгони, — відповіла богиня. — Її кров завжди була тісно пов’язана з найдавнішими силами цього світу. Але на відміну від неї, ти маєш вибір.

Дівчина кивнула, хоч її думки були важкими. Вона знала, що їй доведеться боротися не лише з зовнішніми ворогами, але й із собою.

Раптом щось порушило тишу лісу. Шурхіт, тихий і тривожний, лунав неподалік.

— Ми не самі, — прошепотіла Афіна, зупиняючись.

Дівчина зупинилася поруч, відчуваючи, як її серце пришвидшило свій ритм. Її пальці інстинктивно напружилися, готові до захисту.

З тіні між деревами з'явилися три постаті. Їхні обличчя ховалися за масками, а очі світилися дивним червоним світлом. В руках вони тримали довгі списи, які зловісно виблискували в напівтемряві.

— Володар послав нас, щоб зупинити тебе, — заговорив один із них, його голос звучав, мов далекий грім.

— Аїд не має права втручатися! — суворо відповіла Афіна, вихоплюючи свій меч, який раптово з’явився в її руці.

Слуги Аїда не чекали на розмову. Один із них кинувся вперед, але дівчина підняла руку, і з її долоні вирвалася яскрава блискавка. Нападник застиг на місці й впав беззвучно.

— Добре, — сказала Афіна, відбиваючи атаку іншого. — Тримайся, але не піддавайся гніву.

Дівчина відчула, як темрява в її душі починає пробуджуватися. Сила вирувала, вимагаючи свободи, але вона зосередилася, намагаючись стримати себе. Ще один ворог кинувся на неї, але вона ухилилася, і, зібравши всю свою волю, створила навколо себе енергетичний щит.

Битва тривала всього кілька хвилин, але здавалося, що минула ціла вічність. Зрештою, слуги Аїда зникли, мов розчинилися в тіні.

— Це лише початок, — мовила Афіна, опускаючи меч.

Дівчина кивнула, витираючи піт із чола. Її руки ще тремтіли від напруги, але вона відчула дивну впевненість.

— Якщо це початок, я готова, — сказала вона, дивлячись у далечінь.

— Ти добре трималася, — відповіла Афіна. — Але попереду ще багато випробувань.

Вони продовжили шлях, а сонце тим часом піднялося вище, заливаючи ліс теплим світлом. Дівчина знала, що їй ще доведеться дізнатися більше про свою силу і себе, але тепер вона була впевнена, що зможе здолати все, що її чекає.

Попереду був Храм світла — місце, яке могло стати або її спасінням, або черговим випробуванням.

Дорога ставала дедалі важчою. Земля під ногами була нерівною, а повітря насичувалося дивним електризованим відчуттям. Дівчина озирнулася, намагаючись побачити, чи не повернулися слуги Аїда, але ліс залишався тихим.

— Ми вже близько? — запитала вона, коли перед ними виникла стрімка скеля, обросла мохом і виткими рослинами.

Афіна зупинилася, її очі зосередилися на вершині.

— Це останній бар’єр, — сказала вона. — Храм світла знаходиться за цією скелею. Але знай: ті, хто намагається туди потрапити, зустрічаються зі своїми найбільшими страхами.

— Страхами? — дівчина відчула, як щось холодне ковзнуло по її серцю.

— Ти не зможеш сховатися від них. Вони з’являться перед тобою і будуть намагатися зламати твою волю. Якщо ти подолаєш їх, двері Храму відкриються. Якщо ні...

— Що тоді?

Афіна глянула на дівчину суворо.

— Ти залишишся в пастці власних страхів.

Ці слова прозвучали, мов вирок. Дівчина відчула, як її руки почали тремтіти, але швидко стиснула кулаки.

— Я зможу, — твердо сказала вона. — Я не відступлю.

Афіна лише кивнула, і вони почали підйом.

Скеля була стрімкою і небезпечною. Кожен рух вимагав концентрації, але дівчина знала, що не може зупинитися. Її тіло виснажувалося, а подих ставав важчим, але вона йшла вперед.

Коли вони досягли вершини, перед ними постала висока брама з чистого білого каменю. Вона світилася м’яким золотавим світлом, але була закрита.

— Це і є Храм світла? — запитала дівчина, роздивляючись загадкову конструкцію.

— Так, — відповіла Афіна. — Але далі я не можу йти з тобою.

Дівчина здивовано поглянула на неї.

— Чому?

— Твій шлях починається тут. Це твоє випробування. Я можу лише чекати тут і спостерігати.

Дівчина відчула хвилю самотності, але швидко придушила це почуття.

— Що мені робити? — запитала вона, підходячи до брами.

— Ти маєш увійти. Брама відчиниться, якщо ти готова. Але пам’ятай: все, що ти побачиш усередині, — лише відображення твоєї душі. Не дозволь темряві захопити тебе.

Дівчина глибоко вдихнула й торкнулася брами. Камінь був теплим і ніби живим. Раптом світло стало яскравішим, і перед нею відкрився прохід.