Розділ 14: Володар темряви

Темна постать наближалася, і дівчина відчула, як серце шалено закалатало. Повітря довкола наче стало важчим, наповненим гірким запахом попелу. Постать рухалася тихо, але кожен її крок лунав у тиші лісу, мов грім.

— Хто це? — прошепотіла дівчина, не зводячи очей з фігури.

Афіна злегка нахилилася до неї, неначе боялася, що голос може привернути увагу незнайомця.

— Це той, хто шукав тебе відтоді, як ти почала змінюватися. Той, хто живе в тіні твоєї спадщини.

Дівчина відчула, як всередині знову завирувала сила, наполегливо намагаючись вирватися назовні. Її руки мимоволі стиснулися в кулаки, і блискавки знову почали пробігати між пальцями. Вона спробувала заспокоїтися, але темрява, що наближалася, пробуджувала страх, від якого було важко позбутися.

— Що йому потрібно? — вона намагалася звучати впевнено, але її голос зраджував тривогу.

Афіна, здавалося, боролася зі своїм власним страхом. Її обличчя залишалося незворушним, але в очах тліла тривога.

— Він хоче те, що належить тобі, — відповіла вона. — Твою силу. І якщо ти не зможеш її контролювати, він забере її. Не без бою.

Постать зупинилася неподалік. Тепер дівчина могла розгледіти її краще: це був високий чоловік у темному плащі, його обличчя майже повністю ховалося за капюшоном, але очі світилися жовтогарячим світлом, немов два вуглинки.

— Ти довго переховувалася, — заговорив він голосом, схожим на шепіт вітру. — Але більше не вийде. Твоя сила не належить тобі. Вона — частина мене.

Дівчина зробила крок уперед, намагаючись придушити страх.

— Я не віддам тобі її, — твердо сказала вона. — Вона — моя. І я не дозволю тобі скористатися нею для зла.

Чоловік тихо засміявся, і його сміх, здавалось, наповнив ліс темрявою.

— Ти впевнена? — запитав він, роблячи крок до неї. — Чи знаєш ти, що ця сила вже руйнує тебе зсередини? Що ти не зможеш її утримати?

Дівчина подивилася на свої руки, які світилися від енергії. На мить страх знову опанував її, але голос Афіни змусив її отямитися.

— Він намагається посіяти сумнів, — сказала богиня. — Не слухай його.

— Замовкни, Афіно, — холодно перебив чоловік, обернувшись до неї. — Ти вже програла цей бій. Вона належить мені, хочеш ти цього чи ні.

Дівчина глибоко вдихнула, і всередині неї щось зрушило. Вона знала: настав час зробити вибір. Не думати, не боятися, а діяти.

Вона підняла руку, і блискавка, яскравіша за сонце, вдарила між ними. Ліс здригнувся, а земля затремтіла. Темна постать лише посміхнулася.

— Починається, — прошепотів він, і зник у хмарі тіні.

Дівчина відчула, як її тіло охопив холод, коли правда впала на неї важким тягарем.

— Аїд... — прошепотіла вона, неначе це слово саме по собі могло розвіяти темряву навколо.

Афіна злегка кивнула, її погляд став жорстким, наче меч, загартований у полум'ї битви.

— Так, — підтвердила вона. — Володар підземного світу. Він приходить не просто по силу. Він хоче використати тебе як ключ до світу живих і мертвих.

— Але чому саме я? — дівчина дивилася на Афіну, у її голосі звучало більше болю, ніж запитання.

— Бо ти — спадкоємиця Горгони, — відповіла Афіна. — Її кров завжди була пов'язана з давніми секретами світу. Але твій зв'язок сильніший, ніж ти думаєш. Він хоче твого підкорення, бо знає: якщо ти приймеш його умови, жоден смертний чи бог не зможе його зупинити.

Дівчина з жахом усвідомила, що її страхи стають реальністю. Її сила була водночас благословенням і прокляттям.

— Але чому він залишився? Чому не атакував? — спитала вона, відчуваючи тривогу.

Афіна злегка зітхнула, її погляд був важким.

— Бо він грає у довгу гру. Аїд завжди був терплячим. Він знає, що твій страх і сумніви зроблять роботу за нього. Він спостерігатиме, як ти руйнуєшся зсередини. І тоді, коли ти будеш найслабшою, він знову прийде.

Дівчина опустила голову, намагаючись знайти відповіді в глибині свого серця. Але там, де мала бути ясність, був лише хаос.

— Я не знаю, чи зможу протистояти йому, — зізналася вона.

Афіна зробила крок до неї і торкнулася її плеча.

— Ти зможеш, якщо приймеш себе, — сказала вона. — Прийми свою силу, але не дозволь їй керувати тобою. Аїд боїться не твоїх здібностей, а твого вибору.

Дівчина підняла голову, її очі світилися рішучістю.

— Якщо він думає, що я стану його зброєю, він помиляється, — сказала вона, зціпивши кулаки.

Афіна лише усміхнулася.

— Це перший крок. Але далі буде важче, ніж ти можеш уявити. Аїд — не ворог, якого можна перемогти силою. Його можна здолати лише мудрістю і вірою в себе.

Ліс залишався тихим, але дівчина знала, що це лише ілюзія. Тіні навколо загустішали, і вона відчувала, як їхній погляд проникає їй у душу.

— Я готова, — сказала вона, дивлячись у порожнечу, де зник Аїд. — Він більше не керуватиме моїм життям.

Темрява навколо ніби ставала живою, наче ліс більше не належав світу, який вона знала. Дівчина вдихнула на повні груди, намагаючись триматися, але серце відчайдушно калатало в грудях.

— Афіно, що тепер? — запитала вона, стискаючи кулаки, аби стримати силу, яка все ще вирувала всередині.

— Тепер ти мусиш готуватися, — відповіла богиня, дивлячись кудись у далечінь. — Часу мало, аїд не залишить тебе у спокої.

Дівчина здригнулася від її слів, але в її погляді запалився вогник рішучості.

— Як я можу бути готовою до боротьби з ним? Я лише починаю розуміти свою силу, — вона зітхнула, намагаючись приховати страх.

Афіна підійшла ближче, її голос став м'якшим, але все ще впевненим:

— Ти сильніша, ніж думаєш. Але тобі потрібна не тільки сила, а й знання. У світі є ті, хто може допомогти тобі, навчити тебе. І перше, що ти маєш зробити, — знайти цих союзників.

— Союзників? — дівчина здивовано подивилася на богиню.

— Так, — кивнула Афіна. — Є ті, хто також постраждав від влади Аїда або протистояв йому. Вони можуть дати тобі знання, які допоможуть побороти не лише його, а й темряву в собі.