Розділ 13: Тінь минулого

Дівчина сиділа мовчки, розуміючи важливість слів Афіни, але щось у її серці не давало спокою. Спадщина Горгони важила більше, ніж вона могла собі уявити, і тепер їй потрібно було вирішити, як з нею жити. Як поєднати силу, що надається їй по праву народження, з тими принципами, які вона намагалась зберегти? Чи зможе вона контролювати силу, яка так швидко зростала в її серці?

Афіна спостерігала за її роздумами, здавалося, вона точно знала, як тяжко це дається дівчині.

— Ти почуваєш, як цей дар зростає в тобі? — запитала вона тихо.

Дівчина кивнула, відчуваючи всередині щось темне й незрозуміле. Її погляд ставав все більш серйозним. Вона не могла ігнорувати силу, що прокидалася в її душі. І це не була просто магія — це було щось більше, щось небезпечніше.

— І що тепер? — запитала вона, піднявши погляд до Афіни. — Що мені з цим робити?

Афіна зітхнула, її очі стали темними, як ніч, коли вона на мить замислилася.

— Ти повинна навчитися контролювати свою силу, перш ніж вона почне контролювати тебе. Ти можеш бути могутньою, але це не дає тобі права руйнувати все навколо. Вибір — завжди за тобою.

Дівчина стояла, стискаючи кулаки, і відчула, як на її пальцях розгорається невидима енергія. Вона бачила, як навколо її руки починають спалахувати блискавки, а в очах виникає жорстокий відблиск. Але вона зупинилась, відчула, як ця сила майже захоплює її, і зробила глибокий вдих, намагаючись заспокоїти себе.

Афіна спостерігала за її боротьбою, мовчки оцінюючи її реакцію.

— Ти не одна. І в тебе є ті, хто допоможе. Але це твій шлях. Ти повинна навчитися використовувати цей дар не для руйнування, а для зцілення.

Дівчина мовчала. Вона не була впевнена, чи готова до такої відповідальності. Всі навколо її були сильними, але вона не хотіла стати ще однією істотою, яку спонукатиме лише гнів і помста. Вона бажала іншого — шляху, на якому її сила могла б служити лише добру.

Але раптово з’явилася інша думка — може, її сила не буде така вже й велика, якщо вона не навчиться правильно її використовувати? Чи не буде вона постійно боятись тієї темної сили, що зростає в її серці?

— Афіно, — почала вона, спробувавши впоратись із власними почуттями, — а як я можу бути певною, що не піддамся тій самій темряві, що поглинула мою матір? Як я можу бути впевнена, що не стану тим, чим вона була?

Афіна стояла тихо, обдумуючи її слова.

— Ти можеш обрати, — відповіла вона нарешті, — хоча це й не завжди легко. Горгона не могла вибирати, тому що була полонена своїми емоціями та гнівом. Ти ж маєш здатність бути мудрою і розсудливою. Ти можеш дати світу новий початок.

Дівчина глибоко вдихнула, намагаючись знайти в собі сили.

— Я спробую. Я не дозволю цій темряві захопити мене.

Але на душі залишалося важке відчуття, ніби щось темне і непередбачуване все ж полює на неї, готуючись змінити її долю.

Раптом, в ту ж мить, коли вони готові були піти, і земля під ногами вже відчувалась, як холодна, стрімко просунула свою тінь, що закривала все навколо. Дівчина різко підняла голову. Вона побачила, як крізь ліс просувалась темна постать.

— Це він, — прошепотіла Афіна, її голос став суворим і тривожним.

Дівчина здогадалася, хто це був. І вже з жахом, і з надією у серці, вона розуміла: все, чого вона прагнула, було під загрозою.