Розділ 12: Таємниця горгони

Наступного дня, коли перші промені сонця проникали крізь покрив темного лісу, дівчина сиділа на камені, вдивляючись у відблиски води в річці. Вчорашня битва була лише початком того, що її чекало. Але серце її билося спокійніше, ніж раніше. Тепер вона розуміла: її місце не тут, серед звичних людей, її доля була пов’язана з чимось більшим.

Але чи могла вона це витримати?

Раптом, як відголосок далекого грому, з’явилася Афіна. Її постать виринула з туману, немов частина самої природи. Вона підійшла до дівчини, і її очі злегка яскравіли у сутінках.

— Ти відчуваєш це? — запитала богиня, дивлячись на її витончену фігуру, що все ще вбиралася в залишки сили кристала. — Відчуваєш, як цей світ тягнеться до тебе, як твої корені починають оживати?

Дівчина кивнула, але не сказала нічого. Її думки були переповнені тривогою. Вона відчувала щось, що змушувало її серце стискатися — це не було страхом, а ніби кимось давно забутим відчуттям.

Афіна присіла поруч і мовчки дивилася на річку.

— Ти маєш право знати, — почала вона знову, її голос був тихим, але впевненим. — Те, що ти тільки що дізналася про свою силу, — це лише частина правди. Але є ще дещо важливіше.

Дівчина повернулася до Афіни, її погляд був сповнений запитань, але й тривоги.

— Ти... дочка Горгони, — мовила Афіна, поглянувши їй прямо в очі.

Ці слова пройшли через її свідомість, немов грім серед ясного неба. Вона мимоволі відступила, ніби хоче втекти від тієї правди, яку не могла збагнути.

— Як? — її голос був здавленим. — Але це неможливо… Я... я не могла бути дочкою тієї... того жахливого монстра!

Афіна зітхнула, відчуваючи біль у серці своєї підопічної.

— Я розумію твої сумніви, але те, що ти чуєш, — правда. Горгона була потужною істотою, чия сила давала їй не лише жахливу силу, а й таємницю, яка могла змінити саму суть світу. Її донька була особливою, й ти — не випадковість. Це не прокляття, не вирок. Це твоя спадщина.

Дівчина залишилася мовчазною, намагаючись зрозуміти все це. Горгона... Та сама, що перетворювала людей на камінь одним поглядом, що була символом страху і гніву? І чому ж її дочка не знала про це досі?

— Але чому ти? — зрештою промовила дівчина, все ще відчуваючи важкість у словах. — Чому саме ти прийшла до мене і розповіла це?

Афіна усміхнулася м’яко.

— Я була її сестрою. І хоч ми йшли різними шляхами, я завжди захищала її та її нащадків. Ти — моя небога, і я не могла залишити тебе наодинці з цією темною спадщиною.

— Але чому саме я? — знову повторила дівчина, її погляд був сумнівним. — Я не відчуваю в собі тієї сили Горгони. Мене не мучать кошмари, я не перетворюю людей на камінь.

Афіна нахилилася до неї і поклала руку на її плече.

— Твоя сила ще не пробуджена повністю. Кожен потомок Горгони народжується з особливими дарунками, які пробуджуються тоді, коли цього найбільше потребує світ. Ти не відчуваєш ще повної сили, але в тебе є здатність контролювати її, а не піддаватися гніву, як це робила твоя мати. Ти — це рівновага між темрявою та світлом.

Дівчина на мить замислилася.

— То чому ж мене не навчала Горгона?

Афіна погладила її по волоссю.

— Тому що Горгона була полонена своїм минулим, своїм гнівом. І хоч вона мала безмежну силу, вона не знала, як контролювати її. Ти повинна вчитися бути не тільки спадкоємцем її сили, а й творцем нового шляху для себе. Ти не повинна стати тим, чим була вона.

Дівчина задумалася, і біль у її серці трохи вщух. Можливо, це і була її справжня мета — стати тією, хто об’єднає світло і темряву, а не впустить цей світ у безодню.

Але чи зможе вона подолати силу, яка живе в її крові?