Розділ 11: Полум'я істини

Сяйво чорного кристала розлилося по лісу, ніби тисячі зірок раптом зійшли з небес. Аїд застиг на місці, прикриваючи очі від сліпучого світла, яке, здавалося, пробивалося крізь його темну сутність.

Дівчина відчула, як тепло розливається її тілом. Її страх розчинився, ніби його ніколи й не було. Вона вперше відчула себе сильною — не через силу богів, не через магію, а через щось, що народжувалося всередині.

— Що ти зробила?! — голос Аїда тепер звучав не так грізно, як раніше. У ньому з'явилася тінь сумніву.

— Я прийняла те, що належить мені, — відповіла вона, піднімаючи очі. Її голос був рівним, але сповненим рішучості.

Світло кристала почало набувати форми. Воно виривалося з її рук і перетворювалося на візерунки, які охоплювали її тіло, немов живі. На її чолі загорівся знак, який вона ніколи раніше не бачила, але інстинктивно розуміла, що це символ її істинної сутності.

— Ти не можеш... Це неможливо! — вигукнув Аїд, відступаючи.

— Ні, — втрутилася Геката, її голос звучав так, ніби вона чекала цього моменту століттями. — Вона — не лише смертна. Її душа — частина сили, якої навіть ти боїшся, Аїде.

— Що це означає? — прошепотіла дівчина, хоча в її серці відповідь уже визрівала.

— Ти — новий початок, — відповіла Геката. — Частина світу, що зможе об'єднати світло і темряву.

Аїд, здавалося, нарешті зібрався з силами. Його обличчя перекосилося від люті, і він підняв руку, закликаючи свою магію. Темрява почала згущуватися довкола нього, утворюючи гострі, як леза, тіні.

— Якщо я не можу підкорити тебе, я знищу тебе, — промовив він, його голос наповнював повітря загрозою.

Дівчина, однак, уже не відчувала страху. Сяйво довкола неї посилилося, перетворюючи тіні на попіл, ще до того, як вони могли торкнутися її.

— Ти не зможеш знищити те, що більше за тебе, — сказала вона спокійно.

Аїд кинувся вперед, його магія знову ожила. Але перш ніж він встиг щось зробити, світло, яке виходило від дівчини, перетворилося на бар’єр, який відкинув його назад.

— Це ще не кінець! — закричав він, зникаючи в тіні, яка поглинула його.

Ліс знову занурився в тишу. Геката підійшла до дівчини й поклала руку їй на плече.

— Ти виграла цю битву, але війна ще попереду.

— Що тепер? — запитала дівчина, відчуваючи, як сила поступово вщухає, залишаючи її з виснаженим тілом, але непохитним серцем.

— Тепер ти повинна навчитися використовувати цю силу, — відповіла Геката. — Бо з кожним днем ворогів ставатиме більше.

Дівчина кивнула, вдивляючись у темряву, яка огортала обрій. Її шлях лише починався, але тепер вона знала, що готова йти далі.