Розділ 9: Смертельний вердикт

Минуло кілька тижнів з моменту, як дівчина відкрила в собі частку сил, подарованих Гекатою. Вона відчувала, як з кожним днем ця енергія стає частиною її, але водночас приносить із собою тягар. На Олімпі все було спокійно, але її серце стискалося в передчутті бурі.

Одного разу, коли сутінки огорнули небесний дім, дівчина вирушила до однієї з галерей, щоб побути наодинці. Її душу наповнювали сумніви й страхи. Вона дивилася на далекі зорі, запитуючи себе, чи правильний вибір зробила, прийнявши силу Гекати.

— Ти все ще не звикла до цієї величі? — почувся голос за спиною.

Вона здригнулася й обернулася. Це був він, син Аїда. Його очі сяяли в темряві, ніби два смарагди.

— Хіба ти не знаєш? Усі на Олімпі слідкують за тобою. Ти — загадка, яку ніхто не може розгадати, — промовив він, наближаючись.

— Якщо це так, то чому ти тут? Теж прийшов слідкувати за мною? — вона намагалася приховати хвилювання.

Він посміхнувся, але цього разу в його усмішці було щось похмуре.

— У тебе є таємниця, — сказав він тихо. — Але не тільки я це знаю. Мій батько…

Дівчина відчула, як мороз пробігся її спиною.

— Що… Що ти маєш на увазі?

— Аїд дізнався, що ти прийняла силу Гекати. І він не пробачить цього. Він бачить у тобі загрозу, — юнак зупинився, його погляд став серйозним. — Він вважає, що ти становиш небезпеку не лише для підземного світу, а й для усього пантеону.

— Але я не робила нічого злого! — вигукнула вона.

— Це не має значення, — відповів він. — Для мого батька сила — це або зброя, або загроза. Якщо ти не належиш йому, то…

— То що? — її голос затремтів.

— Тоді він спробує тебе знищити, — він говорив майже пошепки, але ці слова вдарили, як грім.

Дівчина відчула, як земля під ногами наче зникла.

— Але ж ти… Ти не дозволиш цього?

Його погляд пом’якшав, але в очах з'явилася гіркота.

— Я хочу допомогти тобі, але навіть я не можу повністю протистояти йому. Я не всесильний.

— Що мені робити? — її голос зірвався на шепіт.

— Бігти, поки є шанс.

— Бігти? Звідки? З Олімпу?

— Це твоя єдина можливість. Якщо ти залишишся, він знайде тебе. І я… я не зможу захистити тебе, коли це станеться.

Дівчина почувалася загубленою. Все, що вона вибудувала, усе, чого навчилася, могло виявитися марним.

— Існує ще один варіант, — сказав він раптово.

— Який? — схопилася вона за ці слова.

— Стати частиною темряви. Стати тією, хто зможе бути поряд із ним і вижити, — його голос був сповнений болю. — Але це буде коштувати тобі свободи, можливо, навіть душі.

Вона зрозуміла, що цей вибір буде найважчим у її житті. Або втеча, або покора.

— Я… не можу зараз відповісти, — вона відвернулася.

— У тебе не буде багато часу. Він уже знає про тебе, і його гнів — це те, що ти не зможеш уникнути.

Він зник так само раптово, як і з'явився, залишивши її наодинці зі своїми думками. Дівчина стояла під зорями, і серце її стискалося від болю. Вона знала: що б вона не вибрала, її життя вже ніколи не буде таким, як раніше.

На горизонті збиралися темні хмари, і вона відчувала, що наближається буря, яка змінить усе.