Розділ 7: Соннячні тінні та Місячна стежка

Дівчина ще не встигла опанувати свої почуття після зустрічі з сином Аїда, як усе почало змінюватися. Коли сонце почало ховатися за горизонтом, вона вирішила прогулятися стежками, які простягалися через сади Олімпу. Пахощі квітів і спів птахів наповнювали повітря, але навіть ця краса не могла вгамувати бурю, що вирувала в її серці.

Сутінки швидко спустилися на землю, і все навколо огорнула м'яка срібляста пелена. Вона йшла між високими деревами, не помічаючи, як темрява стає все густішою. Зненацька перед нею з'явився кам'яний арковий прохід, оповитий в'юнкими рослинами. Дівчина не пам'ятала, щоб бачила його раніше.

Її серце калатало, але щось невидиме змушувало її йти далі. Прохід привів її до невеликої галявини, де стояла стара жінка з довгим сивим волоссям і суворим поглядом. Її постать була огорнута темним плащем, а в руці вона тримала палицю з місячним каменем на вершині.

— Ти нарешті прийшла, — мовила жінка глибоким голосом, що звучав ніби водночас із далекого минулого і найближчого теперішнього.

— Хто ви? — запитала дівчина, не зводячи погляду з незнайомки.

— Я та, кого ти шукала всі ці дні, хоча ще й не знала про це. Я — Геката, богиня магії, ночі й перехресть. І я прийшла, бо ти опинилася на одному з таких перехресть.

Дівчина відчула холодний подих страху, але водночас і дивне заспокоєння. Її серце підказувало, що це не випадкова зустріч.

— Чому ви тут? Чого ви від мене хочете? — запитала вона, силкуючись опанувати голос.

— Це ти шукаєш відповідей, дитя, а не я. Ти ступила на шлях, де правда і доля сплелися в нерозривний вузол. Але я маю застерегти тебе: не всі двері варто відчиняти, і не кожна правда дарує свободу.

Геката зробила крок уперед. Її очі мерехтіли, наче зорі, приховані за хмарами.

— Твоє серце тягнеться до нього, до сина Аїда, — сказала вона, і дівчина відчула, як їй перехопило подих. — Але чи знаєш ти, яка темрява живе в його душі? Чи готова ти ризикнути своїм світлом, щоб пізнати його тінь?

Дівчина мовчала. Її думки були розірвані між страхом і палким бажанням дізнатися правду. Вона розуміла, що це питання глибше, ніж здається, але відповісти на нього могла лише сама.

— Що я маю робити? — нарешті запитала вона.

Геката посміхнулася, і її усмішка була водночас теплою й тривожною.

— Твій шлях залежить лише від тебе. Але пам’ятай, що в кожного вибору є наслідки. Сила, яку ти шукаєш, може стати твоїм даром, або твоїм прокляттям.

Вона підняла свою палицю, і місячне світло засяяло яскравіше. Зненацька дівчина побачила перед собою два шляхи. Один був залитий золотим світлом і здавався безпечним, але пустим. Інший був темний, похмурий і оточений загадковими тінями.

— Вибирай, — сказала Геката. — Але знай, що повернення назад може не бути.

Дівчина зробила крок уперед і заплющила очі, відчуваючи, як її серце веде її вперед. Вона не знала, що чекає на неї далі, але розуміла одне: цей вибір змінить усе її життя.

Коли вона відкрила очі, жінки вже не було. Лише місяць яскраво світив у нічному небі, і дівчина знала, що її подорож тільки починається.