Розділ 5: Свято Олімпу

Дівчина взяла клатч із ніжної шовкової тканини, що лежав на туалетному столику, і ще раз поглянула на себе в дзеркало. Її серце калатало, адже вона не знала, чого очікувати від цього вечора. Зробивши глибокий вдих, вона кивнула Люсі й вийшла з кімнати.

У коридорі її зустріла група слуг, які мовчки проводили її до широких сходів. Кожен її крок лунав у величному маєтку, наповненому м'яким світлом кришталевих люстр. Здавалося, що самі стіни будинку стежать за її рухами.

На нижній сходинці її вже чекав пан Одін — високий чоловік із гострим поглядом, вдягнений у чорний оксамитовий костюм. Його постава була впевненою, але обличчя зберігало загадковий спокій.

— Міледі, — промовив він і простягнув руку.

Дівчина опустила очі, намагаючись приховати хвилювання, і прийняла його жест. Їхні пальці торкнулися, і в цю мить вона відчула дивний сплеск енергії, наче весь світ завмер.

— Ви чудово виглядаєте, — додав Одін, вдивляючись у її обличчя так, наче намагався побачити щось більше, ніж просто красу.

— Дякую, — тихо відповіла дівчина, ледве стримуючи тремтіння голосу.

Одін підвів її до дверей, які вели до великої зали. Як тільки вони відчинилися, дівчина побачила, що всередині зібралося безліч гостей. Сяйво сотень свічок відбивалося у витончених келихах, а оркестр грав мелодію, від якої завмирало серце.

Всі погляди звернулися до неї. Тиша на мить запанувала у залі. Дівчина відчула, як хвиля сорому й страху піднімається в її душі, але раптом хтось почав плескати в долоні. Один за одним гості приєдналися, і кімната наповнилася оваціями.

Одін нахилився до неї й прошепотів:

— Тепер ви зрозуміли, чому не можна було відмовлятися?

Вона тільки злегка кивнула, все ще не вірячи, що це відбувається з нею.

Дівчина, одягнена у блискучу сукню з перлин, відчувала, як всі погляди в залі олімпу зосереджені на ній. Легкий аромат квітів і чарівного вина заповнив повітря, коли вона йшла через зал. Всі боги, присутні на святі, оберталися до неї з цікавістю і захопленням. Її кроки були плавними, наче вона танцює, і вона відчувала погляди, які пронизували її шкіру, як промені сонця.

Серед гостей вона помітила багато знайомих богів: Зевса, Посейдона, Аполлона, навіть саму Афіну, яка уважно стежила за нею. Але найбільше її погляд притягнув юнак, якого вона зустріла раніше. Він стояв далеко, в тіні, але вона відразу впізнала його. Він спостерігав за нею з холодним і загадковим виразом обличчя. Його погляд був проникливим, ніби він читав її душу.

Коли вона ступила на центральний майданчик зали, всі голоси стихли. Лише звук її серця, яке билося швидше, заповнював простір. Вона відчула, як у неї підкошуються ноги. Її руки стали холодними, але вона змусила себе йти вперед, намагаючись не звертати увагу на погляди.

Вона підійшла до столу, де сів Одін. Великий, величний, із серйозним виразом обличчя, він відразу привернув її увагу. Одін, помітивши її, те що вона стоїть, підняв руку, запрошуючи її до себе.

— Міледі, — сказав він, посміхаючись, — ми раді, що ви приєдналися до нас.

Всі присутні боги віддали їй честь. Але її серце билося не заради визнання, а через одну людину — юнака, який продовжував дивитися на неї з того місця.

— Я відчуваю твої переживання, — почувся голос Афіни поруч з нею. — Ти втомилася від уваги? Ти звикла до простоти, до того, щоб бути невидимою серед людей?

— Я… — вона не знала, що відповісти.

Афіна нахмурилася.

— Ти можеш знайти свій шлях серед богів, але пам'ятай, що не всі з нас мають добрі наміри. Особливо він. — Афіна вказала головою на юнака, який продовжував її спостерігати. — Це син Аїда. З ним краще не зв'язуватися.

Дівчина почула ці слова і запитала, намагаючись не виглядати засмученою:

— Чому?

Афіна, не відводячи погляду від юнака, відповіла:

— Аїд — бог підземного світу. Його син має властивість забирати душі, спокушати й маніпулювати людьми. Він не той, з ким варто мати справу.

Дівчина здивовано подивилася на Афіну, але в її серці вже почалося бентеження. Вона намагалася не звертати уваги на свої почуття до цього юнака. Всі попередження звучали в її голові, але він був… іншим. І щось у ньому було неймовірно привабливим.

Тим часом юнак підійшов до неї, не відводячи погляду. Його очі сяяли темним блиском, і він знову посміхнувся.

— Я радий, що ти прийшла, — сказав він голосом, від якого в неї пересохло в горлі. — Ти виглядаєш… прекрасно.

Вона намагалася приховати своє хвилювання, але не могла стриматися від невеликої посмішки.

— Дякую, — відповіла вона.

Юнак поклав руку на її плече і тихо сказав:

— Я не відпущу тебе, поки ти не дізнаєшся, хто ти насправді.

Вона відчула, як її серце забилося швидше. Це не було просто звичайне привітання. Його слова звучали так, ніби він знав щось більше, ніж вона могла уявити.

Але перед тим, як вона встигла щось сказати, він вже відійшов, залишивши її одну серед натовпу. Її роздуми перервав гучний сміх. Всі боги святкували, але вона відчувала, що цей момент тільки починається. Всі її відчуття були перемішані — з одного боку, вона була частиною великого і могутнього світу, а з іншого — все, що відбувалося, виявлялося складнішим, ніж вона могла собі уявити.

Тим часом юнак, син Аїда, стояв у темному кутку зали. Він не дивився на інших, лише на неї. І в його погляді було щось незвичне — щось, що не можна було зрозуміти на перший погляд.

Той вечір закінчився для дівчини незабутнім враженням, але це було тільки початком. Вона вже не могла позбутися думок про нього, про юнака, сина Аїда. І хоча вона намагалася залишатися сильною і безстрашною, щось всередині не дозволяло їй забути його погляд і слова.

Це була лише друга зустріч, але вона знала, що це змінить її життя назавжди. І вона не була готова до того, що чекає на неї у світі богів…