Розділ 4: Стривожений вечір

Цієї ночі дівчина не змогла заснути. Чому саме, вона не могла зрозуміти. Тривожні думки не давали їй спокою. Під ранок, на диво, їй вдалося заснути. Прокинулася вона в шостій, але була дивно бадьора, немов не мала нічого спільного з тією втомленою душею, що лежала в ліжку кілька годин тому. Після душу, коли вона одягла халат і підійшла до дверей, знову почувся стукіт.

Відчинивши двері, вона побачила покоївку, що стояла на порозі.

— Міледі, сьогодні велике свято, і пан Одін запросив вас на цей захід сьогодні ввечері, — повідомила жінка.

Дівчина хотіла щось відповісти, але покоївка не дала їй часу.

— Пан сказав, що відмови не приймаються, — додала вона, чекаючи відповіді.

Дівчина задумалась, а потім відповіла:

— Добре, я прийду.

Покоївка кивнула і, не сказавши більше ані слова, пішла. День минув, як і завжди, але наближався вечір. Лишалася година до свята, і дівчина сиділа в ванній кімнаті, відчуваючи, як невидимі ланцюги страху і невпевненості тримають її. Вона не мала сукні, не знала, яку зачіску чи макіяж зробити. Їй здавалося, що йти на це святкування — це тільки піддати себе осуду. І тут, як завжди, прозвучав стукіт у двері.

— Хто там? — запитала дівчина.

— Це я, пані, — відповів голос Люсі.

— Проходь, Люсі, — сказала дівчина.

Покоївка ввійшла в кімнату і подивилася на неї з подивом.

— Чому ви ще не одягнені?

— Я не піду на свято, — з сумом відповіла дівчина.

— Чому? — здивовано запитала Люсі.

— У мене немає сукні, туфель, я навіть не знаю, як правильно себе подати. Мені здається, що якщо я піду, я опозорююся перед усіма.

Люсі сіла поруч на край ванної і тихо але, впевнено сказала:

— Ви не опозоритесь, навпаки, будете справжньою зіркою вечора. Я знаю, що робити.

— Як? — запитала дівчина, все ще не вірячи.

— У вашій кімнаті вже є сукня та туфлі. Я все підготувала. А зачіску та макіяж я організую, — відповіла Люсі з посмішкою.

Дівчина, не заперечуючи, вийшла з ванної та побачила на своєму ліжку сукню, вишиту золотими перлами, і туфлі з смарагдовим камінням. Вона одягнула сукню, а Люсі швидко зробила їй зачіску та макіяж.

— Все готово, — сказала Люсі, оглянувши результат.

Дівчина підійшла до дзеркала. Відображення її вражало: вона виглядала, як ангел, що спустився з небес.

— Вау, як красиво! — захоплено промовила вона.

— Я старалась, — відповіла Люсі. — О, вже час.

— Ну все, я пішла, — сказала дівчина, відчуваючи, як серце прискорює ритм.

— Йдіть, йдіть, міледі, — мовила Люсі, і її голос лункав, як благословення, що супроводжувало її на цей важливий крок.