Розділ 2: Зустріч з Олімпом

Коли вона вперше ступила на священні землі Олімпу, сонце обіймало її теплом, а вітер шепотів привітання. Боги, напівбоги та мешканці цього величного місця дивилися на неї із повагою. Вона не була однією з них, але її присутність вже встигла викликати інтерес.

Небо над Олімпом здавалося ближчим, зірки — яскравішими, а повітря — наповненим магією, якої неможливо було торкнутися, але яка відчувалася кожною клітиною тіла. Дівчина знала, що цей світ стане для неї випробуванням, але водночас він манив її.

Дівчина не знала, скільки часу мине, перш ніж Олімп стане її домом, але серце підказувало, що доля готує щось особливе. І в той день, коли її погляд зустрівся з його очима, усе стало зрозуміло.

Він стояв трохи осторонь, ніби сам Олімп намагався сховати його від чужих поглядів. Його обличчя було наче вирізьблене з мармуру, але воно не мало тої бездоганної божественної краси, якою славилися олімпійці. У його рисах було щось інше — щось темне, небезпечне, але невимовно притягальне.

Зелені очі, глибокі, як лісова галявина після дощу, проблискували крізь тінь, що закривала його обличчя. У них світився такий вогонь, що, здавалося, міг проникнути крізь будь-які стіни в її душі. Каштанове волосся, трохи неслухняне, спадало на чоло м’якими хвилями, і коли він відкидав його назад, його рух був напрочуд невимушеним, навіть граційним.

На ньому був чорний хітон, що здавався простим, але пасував йому ідеально. Він мав вигляд того, хто не належав цьому світу світла й слави. Навіть серед олімпійських богів він виділявся своєю присутністю, як темна зірка серед ясного неба.

Вона не могла відвести від нього погляду. Її серце билося швидше, коли їхні очі зустрілися. На мить усе, що оточувало їх, перестало існувати. Вона вже не була новачком на Олімпі, а він не був загадковим юнаком у тіні. Вони були лише двома душами, що зустрілися у вирі вічності.

Того вечора вона звернулася до Афіни.

— Хто він? — запитала вона, намагаючись приховати хвилювання.

Афіна мовчала довше, ніж звично, перш ніж відповісти:

— Це син Аїда. Не зв’язуйся з ним. Його доля тісно переплетена з темрявою.

Її слова були холодними, як нічний вітер. Вона знала, що Афіна не говорить даремно, і що її попередження — не просто слова. Але ті зелені очі вже переслідували її думки.

— Він небезпечний? — прошепотіла вона.

Афіна глянула на неї пильно, наче намагаючись зазирнути в саму її душу.

— Він народжений у світі тіней і вогню, де світло — рідкість, а любов — тягар. Його серце належить темряві, і він принесе більше болю, ніж радості.

Дівчина хотіла відповісти, але слова застрягли у горлі. Вона повернулася до своєї кімнати, але тиша не принесла їй спокою.