1 розділ

100 років тому світ захопили роботи.Частину населення вбили, іншу частину зробили роботами і залишилися лише одиниці людей.
                        Наші Часи
Дівчина по імені Ліліана проживає у 3 ері 163 року. 
Ліліана сиділа у квартирі середніх розмірів чорно сірих кольорів у сучасному стилі за кухонним столом , їла яєчню, а у лівій руці тримала книгу давньої письменниці Агати Крісті під назвою " третя дівчина ". Її гармонію перервав стукіт у двері, вона встала зі стільця, підійшла до дверей, подивилася в вічко.
Дівчина обережно повернула ключ у замку й відчинила двері. На порозі стояли її подруги, усміхнені та трохи розхвильовані. Вона щиро усміхнулася їм і привіталася:
— Привіт, дівчата! Як я рада вас бачити!
Відступивши вбік, вона запросила їх увійти:
— Заходьте, почувайтеся як удома.
Подруги переступили поріг, знімаючи верхній одяг, а в кімнаті вже панувала тепла, затишна атмосфера. Дівчата пройшли на кухню, сіли за стіл. Лілі розставляла чашки на столі, коли Маріанна, озираючись, ніби боялася, що їх хтось підслухає, тихо сказала:
— Лілі, ми повинні тобі щось розказати...
— Що таке? — Лілі здивовано обернулася до них.
— Ми чули це від роботів, — втрутилася Тарасія, намагаючись говорити спокійно, але її голос зрадливо тремтів.
— Від роботів? — Лілі примружила очі. — Що саме?
Маріанна кивнула:
— Ми їх підслухали. Вони говорили про те, що тебе хочуть роботизувати.
— Що? — Лілі здалося, що вона ослухалась. — Ви жартуєте?
— Ні, — відповіла Тарасія серйозно. — Вони згадували твоє ім'я й казали, що ти ідеальний кандидат. Ми чули це чітко.
Лілі розсміялася, хоча всередині з'явився холодний клубок страху:
— Дівчата, це якесь безглуздя. Навіщо комусь таке робити?
— Ми не знаємо, — прошепотіла Маріанна. — Але ми точно чули це. Вони обговорювали план.
Лілі не знала, куди подітися. Серце гупало, немов намагаючись вирватися з грудей. Вона бігла вузькими темними вулицями, доки не побачила старовинну церкву. Масивні колони та стерті часом барельєфи на воротах нагадували про стародавні часи, коли люди вірили у всемогутніх грецьких богів.

Вона увірвалася всередину, майже падаючи на холодний кам’яний підлогу. Піднявши голову, Лілі побачила високі статуї Зевса, Посейдона й Афіни, що дивилися на неї зверху вниз своїми кам’яними очима.
— Допоможіть мені! — прошепотіла вона, а потім зірвалася на крик. — Будь ласка, врятуйте мене! Я не хочу ставати машиною!

Її голос відлунював у порожній залі, але у відповідь було лише глибоке мовчання. Жоден звук не порушував тиші, крім її власного важкого дихання. Розчарована й пригнічена, Лілі повільно піднялася на ноги, витираючи сльози.
— Ви не існуєте, — прошепотіла вона з болем. — Я сама собі допоможу.

Вона вийшла з храму, повернувшись додому. Тієї ночі, лежачи у своєму ліжку, Лілі довго не могла заснути, але зрештою втома взяла своє.

Темрява сну раптово розступилася, і Лілі опинилася серед яскравого світла. Перед нею стояли троє — величний Зевс із сяючим блискавичним скіпетром, суворий Посейдон із тризубом у руці та мудра Афіна у золотих обладунках. Їхні постаті світилися божественним сяйвом.

— Лілі, — промовив Зевс, його голос був, немов грім, але лагідний. — Ти особлива. Твоя душа чиста, а дух сильний. Ми не можемо дозволити, щоб тебе знищили ці машини.
— Ми пропонуємо тобі нове життя, — додала Афіна. — На Олімпі, серед богів. Ти будеш однією з нас.
Посейдон кивнув, його глибокий голос нагадував шум хвиль:
— Прийми нашу пропозицію, і ти знайдеш порятунок.

Лілі дивилася на них із трепетом, її серце билося як шалене. Вона повільно кивнула:
— Я згодна.

Світло стало яскравішим, обіймаючи її теплом, і Лілі відчула, як страхи зникли, наче їх і не було. Вона знала: тепер її чекає щось грандіозне й незвідане.