Глава 14

Вечір п'ятниці опустився на село разом із сизими сутінками та прохолодними поривами вітру. Яна як зразкова мати після робочого дня заїхала в супермаркет. Вона затарила багажник і заднє сидіння машини так, наче готувалася до тривалої облоги. Вона чудово знала апетити своїх синів — ці двоє були здатні вимести холодильник за п'ятнадцять хвилин і навіть не помітити, що там щось було.

Ледь дотягнувши два важкі пакети до ґанку, Яна штовхнула двері ліктем, забігла в хату й... застигла на місці, ледь не впустивши свою ношу прямо на підлогу. Її рот мимоволі відкрився, а очі округлилися до розмірів тих самих домашніх яєць, які вчора приносила Ольга.

Посеред вітальні, де ще вранці стояв її скромний журнальний столик, зараз розкинувся велетенський стіл. Він був накритий білосніжною скатертиною з найтоншого мережива. На краях височіли важкі срібні свічники з палахкотливими восковими свічками, які відкидали довгі химерні тіні на стіни. Але головне було не це. Від страв, які в просто фантастичному достатку стояли на столі, ішов такий запаморочливий запах, що можна було на місці вдавитися слиною. Там була і запечена цілою качка в яблуках із бурштиновою скоринкою, і соковите вепряче м'ясо в диких ягодах, і величезні пироги з рибою, і якісь заморські фрукти, назв яких Яна навіть не знала. Це були наїдки, достойні королівського бенкету.

Біля столу, в її кріслі, витягнувши ноги в нових джинсах, сидів Северин. На його обличчі цвіло майже котяче задоволення, аж Яні на секунду захотілося запустити в нього буханцем хліба з пакета. Він зверхньо, але з неприхованим задоволенням в очах дивився на шоковану Яну.

— Що це?! — нарешті витиснула з себе жінка, переводячи погляд із качки на чаклуна й назад.

— А на що схоже? — Северин галантно покрутив у руці кришталевий келих із рубіновим вином.

— Ні, звісно, я в повному захваті... я навіть від одного виду цих страв втрачаю мову! — Яна нарешті поставила пакети на підлогу й підійшла ближче, і її руді коси вогняним шлейфом зметнулися за спиною від обурення. — Але я не те що готувати... я всього цього навіть їсти правильно не вмію! Северине, мої хлопці — не дурні. Вони одразу здогадаються, що це готувала не я. Моя кулінарна стеля — це курячий суп, сирники і борщ по вихідних!

— Що за проблема? — Северин граціозно відпив із келиха, не зводячи з неї свого палкого погляду, від якого в Яни всередині знову пробіг тремтливий жар. — Скажи їм правду, жінко. Скажи, що це приготував я. Особисто.

Яна єхидно примружилася й ступила впритул до його крісла, так що її коліна майже торкалися його ніг. Напруга між ними миттєво злетіла до максимуму, випалюючи залишки кисню у вітальні.
— Правда? І як мені тебе представити, га? «Познайомтеся, хлопці, це Северин Яремович, шеф-кухар короля Речі Посполитої, який тимчасово підробляє у нас привидом на першому поверсі»?

Северину неймовірно лестили її слова, хоча він постарався зберегти шляхетну міну. Його губи здригнулися в зухвалій усмішці, і він нахилився до неї ближче, лоскочучи її шию своїм диханням:
— Ну, по-перше, бери вище, Яночко. У мене в маєтку кухар значно кращий, ніж у будь-якого короля. А по-друге, в новому одязі, який ти мені так пристрасно підбирала, я цілком схожий на сучасного успішного пана.

— Ах ти ж... гордецю магічний! То нащо я, по-твоєму, купувала стільки продуктів?! У мене там повний багажник! — Яна обурено замахнулася на нього кулаком, але Северин лише хрипко розсміявся, перехоплюючи її тонку кисть у повітрі. Іскри знову з тріском бризнули між їхніми долонями, змушуючи обох затамувати подих від шаленого бажання просто зараз забути про синів, вечерю і весь світ.

Але договорити Яна не встигла. На подвір'я, підморгуючи фарами, впевнено заїхала стара, але бадьора машина її старшого сина. Тієї ж миті на вулиці знявся справжній хаос. Дверцята авто з гуркотом відчинилися, і на подвір'я зі сміхом, криками та дружнім штовханням вивалилися двоє її синів — Денис та Матвій.

— Ма-а-а-м! Ми приїхали! Зустрічай! — загорлав Денис. — Матвій по дорозі з'їв усі мої сухарики, я тепер готовий з'їсти що завгодно!

— Ти сам їх розсипав, невдахо! — відгукнувся Матвій, витягаючи з багажника велетенський рюкзак.

Яна судомно видихнула, її серце закалатало десь у районі горла. Вона панічно подивилася на Северина. Чаклун повільно підвівся з крісла, закинув руки за спину, розправив плечі й спокійно став поруч із нею біля дверей. Його очі змовницьки зблиснули, а куточок губ зухвало здригнувся, ніби запрошуючи її до цієї божевільної гри.

Яна досі не знала, чи їй обурюватися, чи радіти, що їй не доведеться три години стояти біля плити. А головне — вона гарячково намагалася згадати, як правильно звучить посада «кризовий логіст із Чернігова», щоб хлопці не подумали, що їхня мама на старості літ зв'язалася з мафією або зняла модель з обкладинки журналу.

Двері будинку з гуркотом відчинилися, і двоє двадцятирічних штормів звалилися в коридор, моментально заповнюючи все навколо запахом молодості, бензину та дешевого одеколону.І тієї ж секунди хлопці різко замовкли, втупившись у величну постать Северина та королівський стіл, що парував за його спиною.