Глава 13

Настав ранок довгоочікуваної п'ятниці. Осіннє сонце видалося напрочуд яскравим і теплим, хоча ще стояла ранкова прохолода.

У будинку на краю вулиці панувала атмосфера стихійного лиха. Яна банально проспала. Будильник, який вона зазвичай чула навіть крізь сон, цього разу чомусь вирішив промовчати (чи не без допомоги одного магічного співмешканця, який вважав, що рудій відьмі треба більше відпочивати). Тепер вона на шаленій швидкості, буквально на льоту, натягала штани, одночасно намагаючись застібнути блузку й гарячково шукаючи документи, які ще з вечора прискіпливо перебирала та читала на дивані.

Северин із задоволенням спостерігав за всією цією метушнею з кутка кухні. Він не втручався фізично, та все ж намагався допомогти ненав'язливо.

— Та де ж вони?! — рявкнула Яна, перевертаючи догори дриґом диванні подушки. — Северине, де мої ключі від машини?!

Чаклун ліниво відпив ковток зі своєї чашки й зухвало посміхнувся:
— На мітлі полети, Яночко. Буде значно швидше, та й затори на дорогах не заважатимуть.

— Дуже смішно! Скинь мені координати ключів, якщо ти їх сховав, магічний садисте! — вона сердито тупнула ногою, і її руде волосся вогняним шлейфом зметнулося навколо плечей.

Поки вона заглядала під крісла, Северин, на диво собі, абсолютно без жодної магії, власними руками намазував для неї пишні бутерброди зі свіжим сиром та шинкою. Поруч уже затишно парував великий кухоль запашного чаю на травах.

Яна випірнула з-під столу, тримаючи в руках знайдену теку, підскочила до стійки й підозріло глянула на кухоль:
— А чому чай? Чому не кава? Мені потрібен допінг!

— У тебе й так енергії через край, руда, — Северин посунув до неї тарілку, і його чорні очі знову зблиснули. — А так хоч нерви свої заспокоїш, поки доїдеш до офісу. Їж давай.

Яна ніби й чинила внутрішній опір його раптовій турботі, звично виставляючи щити незалежності, але бутерброд усе ж узяла. Вона ковтнула слину, кусаючи соковитий шматок і вдаючи, що робить йому просто велетенську поблажку.

Чаклун і сам потайки дивувався собі. За всі свої триста років життя він ніколи ні за ким так не доглядав. Жінки при його дворі зазвичай самі змагалися за його увагу, а тут він власноруч ріже шинку для жінки, яка ще годину тому обіцяла виселити його через суд. І найстрашніше — йому це шалено подобалося.

Нарешті вона зупинилася на самому порозі коридору, взуваючи туфлі. Северин виріс поруч із нею, наче з повітря. Відстань між ними знову скоротилася до критичного мінімуму, і повітря в коридорі моментально наелектризувалося. Магічні сині іскри тихо затріщали на кінчиках її пальців, які стискали сумку.

— Сьогодні приїздять мої сини, — Яна підняла на нього свої карі очі, в яких строгість змішувалася з неприхованою хвилею жіночого хвилювання. — Що ти врешті-решт вирішив, шляхтичу? Будеш пересиджувати цей шторм у своєму часі?

Северин на мить замислився. Його погляд повільно, майже фізично ковзнув по її напружених губах. Він зробив крок уперед, змушуючи її затамувати подих. Його пальці піднялися до її коміра.

— Ти так поспішала, що все переплутала, — з низькою хрипотою прошепотів він.

Він обережно, один за одним, розстібнув, а потім правильно застібнув три верхні ґудзики на її білій блузці, які вона в паніці застебнула не в ті петлі. Його пальці час від часу торкалися ніжної шкіри її шиї. Від цього простого дотику Яні в ту ж секунду захотілося з диким криком зірвати весь цей клятий одяг — і з себе, і з нього — зачинити двері на всі замки й нікуди не їхати. Взагалі нікуди. Серце гупало в грудях так, що, здавалося, балки будинку знову почнуть зітхати.

Северин відчув це тремтіння. Він різко звів руки за спину і міцно зчепив пальці в замок — суто для того, щоб утриматися, не підхопити цю божевільну жінку на руки й не притиснути до себе так, щоб між ними згоріли всі світи.

— Я не покину будинок, — дивлячись їй в очі, відповів чаклун. — Ти ж сама вчора сказала, що твої хлопці — бешкетники і можуть рознести мою власність на друзки. А мені тут, між іншим, ще жити. Я проконтролюю ситуацію.

Яна зусиллям волі повернула собі здатність дихати.
— Ну... гаразд. Тоді я після роботи заїду в магазин і куплю щось нормальне на вечерю. Затримуватися на нарадах не буду.

Вона буквально вилетіла з будинку в прохолодний ранок, так і не зрозумівши до кінця — обурюватися їй через його самовпевненість чи дико радіти, що він залишається. А найголовніше питання тепер пекло їй мозок: як, у біса, представити цього чоловіка з вісімнадцятого століття двом своїм дорослим синам?! Колегою по роботі? Далеким родичем? Дизайнером?

Северин зачинив за нею двері й задоволено усміхнувся, облизуючи губи, на яких усе ще відчувався аромат її рудого волосся.

Утім, за секунду усмішка зникла. Чаклун насупився. І нащо він бовкнув, що залишиться? Кого він взагалі буде тут удавати перед сучасними підлітками? Родича? Просто знайомого? Та й час тисне.

— Вечерю вона купувати зібралася, — буркнув Северин, оглядаючи порожню кухню. — Напівфабрикати з хімікатами?

Він хитро усміхнувся своїм думкам. Приготувати гідну вечерю він зможе й сам. Точніше, зараз він просто перенесеться у свій час, віддасть наказ особистому кухарю, а потім магічно перенесе свіжі, гарячі королівські страви прямо сюди, на кухонний стіл Яни. Нехай хлопці знають, хто в цьому домі справжній господар.