Глава 12

Ще для Яни стало справжнім подивом те, що Северин абсолютно не боїться денного світла. Він не шипів від сонця, не перетворювався на попіл і не ховався в темних кутках. Навпаки, сонячний ранок четверга зустрів його на веранді, де він абсолютно спокійно пив чай.

Северина цей її шок дуже тішив. Особливо його бавило те, як місцеві сусідки на чолі з пані Ольгою раптом почали втричі частіше «випадково» ходити туди-сюди вздовж їхнього паркану. Жінки вигадували різні приводи: то корова не туди пішла, то кріп за парканом кращий, але їхні очі були прикуті до високого, широкоплечого красеня шляхетної зовнішності, який зухвало підмигував їм, демонструючи свій фіолетовий фінгал.

Але якщо день минав у кумедних побутових підколках та спостереженнях за сусідами, то ніч ставала для обох справжнім катуванням. Северин тримав своє слово — він не піднімався на другий поверх і не наполягав на близькості, хоча до безумства жадав її. Яна лежала в ліжку, згоряючи від точно такого ж голоду, але затята впертість заважала їй зробити перший крок.

Проте його ненав'язливі знаки уваги змушували її серце танути. У ніч на четвер Яна так стомилася, що заснула просто з книжкою в руках, забувши зачинити вікно. Серед ночі піднявся холодний вітер, і вона прокинулася від дивного відчуття затишку. Кімната була наповнена тонким ароматом вишні, вікно було щільно зачинене, а сама вона була дбайливо вкрита теплою вовняною ковдрою. Северин не порушив її кордонів, він просто захистив її від холоду. Яна притиснула ковдру до грудей і усміхнулася в темряві мрыйливою усмішкою.

У четвер Яна примчала з роботи на пів години раніше, тріумфально залетіла в хату й кинула на стіл велетенську коробку з логотипом поштової служби.

— Все, приїхало! — збуджено вигукнула вона Северину, який саме матеріалізувався біля кухонної стійки. — Я хочу, щоб ти негайно це приміряв!

Вона витягла з коробки стильні, ідеально скроєні темно-сині джинси та щільне чорне худі, яке пахло новою річчю.

Северин підозріло покрутив одяг у руках, глянув на неї й усміхнувся:
— І що, я маю роздягатися прямо тут, при тобі? У моєму столітті шляхта не роздягалася при дамах без шлюбного свідоцтва або особливого запрошення.

Яна вперла руки в боки, її руді пасма зухвало зметнулися навколо обличчя, а в очах спалахнув такий відвертий вогонь, що Северин мимоволі ковтнув слину.

— Ой, Северинчику, не вдавай із себе святошу, — єхидно пирхнула вона, роблячи крок ближче. — Я бачила тебе і без одягу, і в одному лише рушнику на голі стегна, чого ти соромишся? Давай, знімай сорочку, я маю оцінити посадку плечей!

Повітря між ними знову розпалилося до температури плавки металу. Северин різко, одним рухом зірвав із себе сорочку, оголюючи широкі плечі та рельєфний торс, на якому від напруги проступили вени. Він зробив крок упритул до неї, так що його груди майже торкалися її грудей.

— Дивись, якщо не боїшся згоріти, відьмо, — прошепотів Северин низьким голосом, від якого в Яни підкосилися коліна. — Тільки потім не кажи, що це я порушив умови нашого перемир'я.

Яна затамувала подих. Її погляд буквально прикувало до його тіла, а пальці самі собою стиснулися в кулаки, щоб утриматися і не провести долонею по його гарячій шкірі. Обоє вони стояли посеред кухні, важко дихаючи, розпалені власною гордістю, яка вже ледь стримувала первісну пристрасть. Магічні сині іскри на кінчиках їхніх пальців уже не просто тріщали — вони почали світитися маленькими бенгальськими вогниками.

І саме в цей момент, коли до вибуху залишалася одна секунда, у хвіртку не просто постукали — туди бабахнули. А слідом донісся гучний голос пані Ольги:

— Яночко! Рибонько! Ви вдома? Ми тут із Галею йшли повз, бачимо — машина твоя стоїть! Принесли тобі яєчок свіженьких, домашніх! І укропчику!

Яна здригнулася, наче її висмикнули з трансу, і панічно глянула на Северина. Той теж втратив увесь свій запал і розгублено подивився на чорне худі в своїх руках.

— Швидко! Натягуй це! — прошипіла Яна, буквально запихаючи його голову в горловину кофти. — Вони ж зараз у вікно зазирнуть!

Северин із тихим матюком (який латиною звучав як заклинання) заплутався в рукавах, але за секунду все ж випірнув із худі. Чорна щільна тканина сіла на його широкі плечі так ідеально, що Яна мимоволі зглотнула — стародавній маг у сучасному стилі виглядав дорого і дуже небезпечно. Джинси він теж устиг натягнути зусиллям волі за одну мілісекунду.

— Я йду відчиняти, а ти стій тут і мовчи! — наказала Яна, швиденько поправляючи розпатлані руді пасма біля обличчя, і покрокувала до дверей.

На ґанку справді стояли дві головні розвідниці села — пані Ольга з лотком яєць та її кума Галя, яка тримала в руках такий пучок кропу, наче збиралася ним відганяти злих духів. Очі обох жінок горіли таким вогнем цікавості, що їм міг би позаздрити будь-який детектив. Вони так витягували шиї, намагаючись зазирнути вглиб коридору, що ледь не вивихнули хребці.

— Ой, Яночко, а ми не вчасно? — солодко прощебетала пані Ольга, без церемоній переступаючи поріг під приводом «поставити яєчка». — А ми бачимо — у вас тут чоловік якийсь по двору ходить... Високий такий, поставний. І з фінгалом! Ми ж хвилюємося, чи все добре? Хто це такий цікавий у нашому районі з'явився?

Яна набрала в легені повітря, готуючись сказати щось заспокійливе але тут із кухні повільно, з королівською грацією вийшов Северин. Темні джинси, чорне худі, волосся, зібране в низький хвіст, і цей його  погляд з-під брів змусили сусідку Галю тихо охнути й сильніше притиснути кріп до грудей.

У голові Яни за одну мить пронеслися три рятівні версії, ким може бути цей двометровий красунчик для неї:

1.«Далекий бідний родич із Чернігівщини» — версія хороша, пояснює старовинний акцент і те, чому він живе в неї, але зовсім не в'яжеться з його шляхетними манерами та палкою хімією, яка між ними аж іскрила.
2.«Новий дизайнер та будівельник» — чудово пояснює фінгал (цеглина прилетіла) і граблі, з якими він блукав садом, але дизайнери зазвичай не ходять у халатах господині під ранок.
3.«Бізнес-партнер і юрист» — ідеально для її статусу, але як пояснити синець під оком? Сказати, що так проходять переговори з податковою?