Глава 11

До п'ятниці залишалося два дні, і Яна Володимирівна,швидко зрозуміла, якщо Северин вийде до її синів або сусідок у своєму доісторичному оксамитовому сюртуку із золотим гаптуванням, село не просто почне шушукатися — воно викличе психіатричну допомогою.

— Значить так, шляхтичу, —  заявила Яна в середу ввечері, викладаючи на стіл свій ноутбук. — Оцей твій музейний одяг відправляється в шафу. Ти маєш носити сучасний одяг. Нормальні джинси, худі, кросівки.

Северин від такого нахабства аж ображено випрямився, притиснувши руку до оксамиту на грудях:
— Що?! Оці безформні мішки з суцільної синтетики, якими забиті ваші сучасні крамниці? Та цей каптан шили найкращі майстри з ліонського оксамиту! Він коштує як половина твоєї логістичної компанії і сидить на мені ідеально!

— Твій каптан у двадцять першому столітті виглядає так, ніби ти пограбував театр, — відрізала Яна. — Сідай поруч. Будемо освоювати онлайн-шопінг.

Він без питань потягнувся до клавіатури ноутбука, і Яна здивовано сіла вбік. Пальці Северина пробігли по клавішах упевнено, швидко, ніби чаклун робив це щодня. Сторінка магазину завантажилась.

— Ти вмієш?

— Я вмію слухати та вчитись і ці чужі розмови про «додати в кошик», жінко, — відмахнувся він. — Це не складніше за закляття. Як правило, навіть простіше. Подивимось… Кашемір. Мериносова вовна. Льон. Шкіра. О, італійська.

— Стій.

— Ось. Туфлі за дев'ять тисяч. Беру.

— Не береш.

— Беру. Я не збираюсь ходити по підлозі, ніби жебрак із-під моста.

— Ти ходитимеш по підлозі, як чоловік, якому я оплачую комуналку, — відрізала Яна й забрала в нього мишу. 

— Хм. — Северин нахилився, щоб роздивитись. Він був так близько, що Яна відчула його запах. — Продай мені цей аргумент ще раз. Повільніше. І, як я буду знати, що мені буде зручно в цьому одягу? 

— Приміряєш — зрозумієш.

— Думаєш, мені потрібно примірювати, щоб зрозуміти комфорт? — Його очі спалахнули. — Я, мила моя, його винайшов.

За годину в кошику лежали: два светри з мериносової вовни , льняна сорочка, три бавовняні футболки, стрейчеві джинси, добротна куртка, шкарпетки й ті самі кросівки на піні, за які Яна боролась, як за поле битви. Італійські туфлі переїхали до «обраного» «на потім».

— Але як ми дізнаємося розмір? Моя кравчиня зазвичай три дні навколо мене з шовковими стрічками танцювала.

— Для цього є сантиметрова стрічка й таблиця розмірів, — Яна дістала з комода гнучкий метр і хижо посміхнулася. — Ставай прямо, верховний магу. Будемо знімати мірки.

Цей процес перетворився на суцільне випробування для нервової системи обох. Коли Яна підійшла впритул, щоб виміряти об'єм грудей, Северин глибоко вдихнув. Яна обхопила його руками, наче для обіймів, натягуючи стрічку на спині. Магічні сині іскри з тріском бризнули між ними, а лампа над столом нервово моргнула.

— Не дихай так глибоко, — прошипіла Яна, намагаючись втихомирити шалений пульс, поки її пальці випадково торкалися його гарячої шкіри через розстебнутий воріт сорочки. — У мене таблиця попливе. Так, об'єм грудей — сто чотирнадцять... 

— Дихай рівно.

— Я насолоджуюсь процесом.

— Довжина штанини, — не змигнувши, продовжила вона. — По внутрішньому шву.

— Обережно, — низько промовив він. — Там небезпечна зона.

— Для кого?

— Для твоєї концентрації.

— Я логіст, Северине. Я концентруюсь у будь-яких умовах.

Вона присіла, притулила один кінець стрічки високо до стегна, а другий повела вниз до кісточки. Її пальці рухались так повільно, що Северин мимоволі вперся рукою в спинку крісла. Руде волосся вогняним водоспадом розсипалося по його ногах. Северин затамував подих, його кулаки стиснулися так, що побіліли кісточки — кожна клітина його тіла палала від дикого бажання просто зараз підхопити її на руки й кинути на той клятий диван. Гордість тримала оборону на чесному слові.

— Сто двадцять… сто двадцять… — Яна затнулась і звузила очі. — Не дихай так гучно.

— Ти збилась, — з задоволенням сказав він. — Яно Володимирівно, ви розгубили цифри.

— Усе. Мірки зняті, - Яна швидко піднялася, важко дихаючи й ховаючи палаючі щоки. — Все, замовлення оформлено. Кур'єрська доставка на відділення пошти завтра вранці.Доставка в четвер.

— А як же… — він докірливо звів брови, — продовження?

— Продовження буде, коли ти заслужиш, — вона чимдуж змотала стрічку й упевнено пішла до сходів, і тільки на повороті Северин помітив, що вуха в неї теж рожеві.

Він посміхнувся їй навздогін.