Глава 9

Ніч тягнулася повільно, наче густий гречаний мед. Яна так і не змогла заплющити очей більше ніж на пару годин. Вона лежала під ковдрою, слухаючи монотонний шум листопадового дощу, а в грудях шаленіло щось набагато небезпечніше. Її тіло все ще пам'ятало кожну секунду тієї ночі на Геловін, і ця пам'ять зараз пекла сильніше за вогонь. Проте розум, цей цинічний логіст із сорокап'ятирічним стажем, виставляв перед нею невидимі щити.

«Ти знову хочеш повірити чоловікові? — шепотів внутрішній голос. — Знову хочеш розчинитися, відкритися, щоб потім у коридорі суду ділити виделки й дивитися на коханку у такій самій сукні? Тобі мало було цих років пекла? Тримай дистанцію, Яно. Контролюй кордони».

Унизу, на дивані, Северин стискав кулаки так, що нігті впивалися в долоні. Він відчував її нагорі. Кожен її подих, кожне ворушіння рудого волосся на подушці відгукувалися в його магічному сприйнятті живою вібрацією. Його пиха вимагала залишатися на місці. Його колишня дружина, прекрасна баронеса з ангельським обличчям, теж колись клялася в коханні, а потім вичистила його скарбницю і втекла з капітаном варти. «Жінки зраджують, — думав чаклун. — Вони забирають усе, до останньої краплі сили, і йдуть. Не підходь ближче».

Але тяжіння між ними було сильнішим за будь-яку логіку й будь-який страх. Воно було фізичним, майже відчутним на дотик. Повітря в будинку ставало дедалі гарячішим, а золоті іскри в кутках кімнат уже не просто блимали — вони тихо тріщали, випалюючи залишки лавандового аромату.

Ранок зустрів Яну ароматом свіжозвареної кави, який нахабно пробрався крізь відчинені двері спальні. Вона невдоволено забурчала, закрутила своє вогняне руде волосся у високий недбалий вузол і спустилася на кухню, готова до нової хвилі опору.

Северин уже встиг десь роздобути білу сучасну сорочку, яка, втім, була розстебнута на три верхні ґудзики, демонструючи міцні груди. Він стояв спиною до неї, і навколо нього панувала справжня магічна анархія: турка з кавою сама собою висіла в повітрі над плитою, ложечка в цукерниці ритмічно розмішувала цукор без сторонньої допомоги, а ніж упевнено й швидко нарізав сир на дошці.

— Я ж казала: у спільних зонах ніякого чаклунства! — замість «доброго ранку» суворо оголосила Яна, складаючи руки на грудях. — Ти мені зараз усі побутові прилади з ладу виведеш.

Ніж моментально впав на дошку, ложка з брязкотом зупинилася, а турка ледь не перекинулась, але Северин вправно перехопив її в повітрі. Він обернувся, і в його темних очах знову спалахнув той самий глузливий вогник, від якого Яні захотілося застебнути свій домашній халат на всі ґудзики до самого підборіддя.

— Це не чаклунство, жінко, це оптимізація процесів, — відповів він, копіюючи її професійний тон. — Ти ж сама вчора весь вечір бурчала. Я просто економлю наш час. До речі, твоя кава.

Яна підозріло прийняла філіжанку. Пальці знову на мить зіткнулися, і по руках моментально пробіг уже знайомий тремтливий жар.

— Звідки ти знаєш, скільки цукру я п'ю? — Яна примружилася, роблячи маленький ковток. Кава була ідеальною.

— Я чув, як ти бурчала собі під ніс, коли заварювала її позавчора, — Северин підійшов ближче, змушуючи її відступити до самого кухонного столу. Його погляд повільно ковзнув по її губах, затримуючись на тонкій лінії усмішки. — Я взагалі дуже уважно слухаю все, що ти кажеш, руда відьмо. Особливо вночі.

Яна втамувала в собі зрадницький подих і зухвало підняла підборіддя, дивлячись прямо в його очі. Відстань між ними знову скоротилася до критичних кількох сантиметрів. Гордість обох тримала оборону, але повітря навколо вже просто плавилося від прихованого бажання.

— По-перше, я менеджер, а не відьма, — відрізала вона, намагаючись звучати максимально діловито. — По-друге, не сподівайся, що твоя кава скасовує наші домовленості. Перемир'я в силі. Одяг — обов'язковий. Магія — під забороною. І взагалі, тримайся від мене на відстані двох метрів, Северинчику.

Чаклун хрипко розсміявся, від чого у Яни знову сироти побігли по спині. Він нахилився до її самого вуха, лоскочучи шкіру подихом:
— Два метри — це занадто багато для одного будинку, Яно Володимирівно. Тобі не здається, що твій магічний лічильник просто не витримає такої напруги на відстані?

Яна пирхнула, відштовхнула його ліктем і сіла за стіл, ховаючи задоволену посмішку в чашці. Обоє вони вдавали холодну байдужість, але сині мікроіскри, що продовжували тихо тріщати на кінчиках їхніх пальців, красномовно говорили про те, що ця домашня війна тільки починається.

І саме в цей момент на телефон Яни надійшло повідомлення, яке змусило її моментально зібратися.

— О, гості на порозі! — Яна подивилася на екран. — У мене для тебе новина, шляхтичу. На вихідні приїздять мої сини. Двоє двадцятирічних бовдурів, які звикли перевертати все догори дриґом. Тож твій диван на першому поверсі скасовується — будеш ховатися в погребі чи вдавати з себе повну невидимість?

Северин здивовано підняв брову, але в його погляді замість страху спалахнув інтерес чоловіка, який готовий до нових випробувань із цією жінкою.

— Цікаво буде познайомитися.