Глава 2

Настало свято цукерок та маскарадних костюмів. До дев'ятої вечора Яна відчиняла вхідні двері, мабуть, разів сорок. На порозі змінювали одне одного маленькі відьми, кумедні скелети, пластикові гарбузи на ніжках і один дуже переконливий підліток у костюмі Шрека. Кожному належало щиро усміхнутись і насипати жменю цукерок. До двох дорослих сусідів у масках вона навіть вийшла на ґанок поспілкуватися: хіба ж відмовиш людям, які так стараються розважити село?

О пів на десяту Яна з полегшенням замкнула двері на обидва замки, вимкнула світло на ґанку і з відчуттям виконаного обов'язку зробила какао із зефірками. Вона сіла на диван, накрилася вовняним пледом і взяла пульт від телевізора.

І саме тоді в двері знову постукали. Цього разу стукіт був іншим: важким, вимогливим, повільним.

— Та скільки ж можна! — Яна підскочила так різко, що какао хлюпнуло просто на світлий плед. Вона поставила горнятко на столик, зітхнула і пішла до дверей.

Глибоко вдихнувши, вона натягнула ту саму усмішку, на яку здатні лише жінки, що понад десять років очолюють великі логістичні колективи, і з розмаху відчинила двері.

На порозі стояв чоловік. Високий, плечистий, у темному каптані старого крою. Довге темне волосся зібране в низький хвіст, а очі чорні, як вода в занедбаному колодязі о третій ночі. Вітер за його спиною раптом стих, а лампочка над ґанком, яку Яна точно вимкнула хвилину тому, спалахнула сама й почала зловісно блимати. Стало так тихо, що було чути, як у погребі під підлогою шелестить картопля.

У класичному фільмі жахів тут би закричала скрипка. Або героїня.

Яна ж просто зазирнула йому за спину. Зліва. Справа. Нікого. Ні дітей, ні пакета для цукерок, ні навіть найпростішої карнавальної маски.

Усмішка на її обличчі стала єхидною.

— Дядьку, ти трохи завеликий для цукерок.

Чоловік повільно, куточком губ, усміхнувся, зловісно й зверхньо, і ступив до неї. Темрява позаду нього, здавалося, густим туманом переступила поріг разом із ним.

Яна не збиралася чекати, чим закінчиться ця театральна вистава. КМС спорту з тхеквондо, який двічі на тиждень зганяє стрес на татамі, не чекає на перший удар.

Короткий замах, і правий кулак чітко прилетів йому в око. Одразу, без паузи, ліва нога з розвороту влучила в груди. Чоловік, описавши в темряві красиву дугу, зник десь між яблунею і парканом. Тільки підбори його чобіт блимнули в повітрі, а потім десь у траві глухо гупнуло.

Яна задоволено хмикнула, витерла долоні об джинси, зачинила двері, повернула обидва замки, засунула важку засувку й пішла до кімнати.

І завмерла на місці.

На її дивані, загорнувшись у її щойно забруднений плед і тримаючи її горнятко з какао, сидів той самий нічний гість. Він хмурився і з явним болем притискав долоню до правого ока.