Розділ 22

За півгодини Тарас знову піднявся до Сергієвого номера. Той був збентежений:

- Уявляєш, в Алмати неможливо замовити таксі.

- І чому я не здивований? Це коли таксистів зупиняють та грабують? Або коли їх змушують безкоштовно перевозити людей з рушницями? Після того вони чомусь не їздять, а залишаються вдома? – усміхнувся Тарас.

Він простяг Сергію записку, написану Арменом. Вказана в ній сума вражала, але Сергій був ладен її заплатити.

- Треба ж, нас вивозитиме кримінал.

– Так це поширений спосіб заробляти для криміналу у місцях, де відбуваються масові заворушення, – зауважив Михайло.

Водієм знову був Тимур, який учора підвозив Богдана із площі до готелю. Але тепер він був за кермом білого мінівена Renault Espace з явно «блатними» номерами. З ними Тимур сміливо об'їжджав довгі черги автомобілів, які вишиковувалися на блокпостах. І яких було чимало дорогою від Алмати до кордону з Киргизстаном.

Дорога вела на захід, через сірий, з білими клапотями снігу казахстанський степ. Потім вона перетнула невеликий гірський хребет, і знову опустилася на рівнину. Водієм Тимур був відмінним, і вже за 2,5 години вони були на прикордонному переході. Тут довелося трохи понервуватись, оскільки киргизька сторона для перетину свого кордону вимагала довідки про ПЛР-тест. COVID-сертифікати про вакцинацію їх чомусь не задовольняли. Але проблема вирішувалася просто – поруч з КПП стояв вагончик, на якому було оголошення, що тут можна зробити тест на коронавірус. Причому довідку про негативний результат там видавали відразу після оплати, не чекаючи самого результату.

Квитків на літак у Сергія та його колег не було, але ними вже займалася помічниця Сергія, з їхнього офісу у Києві. І вони планували зупинилися у готелі в Бішкеку, доки з’явиться можливість улетіти в Україну. Але співробітниця Сергія була справжнім професіоналом у логістиці - вона зуміла забронювати для них квитки на рейс Бішкек-Шарджа, що вилітав після обіду. І місця на чартер Шарджа-Київ на ранок завтрашнього дня.

6 січня 2022 року о 15:45 годині літак авіакомпанії Air Arabia вилетів з Міжнародного аеропорту Манас. За вікном виднілися засніжені вершини Тянь-Шаню, і Михайло, який сидів біля вікна, знімав відео гірської панорами своїм айфоном. Тарас заплющив очі і напівдрімав. І йому здалося, що поруч з ним не Михайло, а Ірена. І що зараз вона опустить йому на плече свої золотисті локони.

А потім він заснув. І побачив уві сні свого батька. Який помер три роки тому. Уві сні він школяр, і батько везе його на своєму «форді» додому у Білокуракине, з дитячого табору «Сосновий», що за Старобільськом. Тарасові сумно – там, у таборі залишилися хлопці, з якими він потоваришував у таборі. І які мешкають у різних кінцях Луганської області. З якими він ніколи більше не побачиться. А батько каже йому: «Не тримайся за минуле, відпусти його».