Розділ 14

Перед тим, як вирушити на площу, Тарас зайшов до ресторану перекусити. У залі він побачив Сергія Куценка та Михайла Клочкова, які вже поїли, і тепер обговорювали щось, не дуже їм приємно. Більше того, Сергій мав вигляд засмучений, і тепер був схожий не на успішного аристократа, а на пристаркуватого буркотуна.

Тарас підсів за їхній стіл:

- Що, козаче, засмутився? - запитав він у Сергія.

  Вчорашній день для українського політтехнолога був вдалим - пройшла досить багатолюдна демонстрація, загалом, досить мирна. І він розраховував, що сьогодні опівдні на мирний протест на площу Республіки вийдуть значно більше мешканців Алмати, ніж учора. У соціальних мережах з ночі мешканцям було доведено відповідну інформацію, і вона була сприйнята цілком позитивно. У більшості коментарів підтримувалася ідея проведення мирного мітингу під стінами акімату, і багато хто погоджувався з думкою, що треба залишитися на площі наступної ночі.

Але з сьомої ранку в Інтернеті почали з'являтися повідомлення про те, що з північно-західної, північної та північно-східної околиць міста в центр просувалися кілька груп дуже агресивно налаштованих чоловіків чисельністю по кілька сотень людей. Вони нападали на поліцейських та солдатів, роззброювали їх та били, захоплювали чи підпалювали військову техніку.

На перехресті вулиць Момишули та Толе бі силовики намагалися було зупинити одну з таких груп світлозвуковими гранатами та сльозогінним газом, але були побиті та розсіяні, на місці залишилися перевернуті та палаючі їхні автомобілі. Звідси протестувальники продовжили рух вулицею Толе бі, де спалили офіс правлячої партії «Нур Отан».

- І що в цьому поганого? – Тарас не розумів занепокоєння Сергія. - Хіба у нас у Києві у 2014 році було не так?

- У нас не так було у 2013 року. І тепер Заходу складно буде вимагатиме від Токаєва утриматися від застосування сили до протестувальників. Токаєв може заявити у відповідь, що в Казахстані не мирний протест, а спроба збройного захоплення влади радикальними групами. А потім, незрозуміло, хто стоїть за цими добре організованими агресивними групами? Сформованими, схоже, із молоді бідних околиць міста? Які в них цілі, чого вони хочуть?

— Це невеликі за кількістю групи, і більшість протестувальників не мають до них жодного відношення, — зауважив Тарас.

- Звичайно. Але важливо не це, а те, як багато актів насильства внаслідок їхніх дій буде скоєно в місті? І як влада відреагує на ці акти насильства? До речі, де Ірена? Може, вона знає, що відбувається?

— Я не зміг їй додзвонитися, — відповів Тарас.

Сергій подивився на нього довгим поглядом, він розумів, що Тарас щось не договорює.

- Будь ласка, не затримуйтесь сьогодні на майдані довго. І ні в що не втручайтесь, - сказав Сергій, коли Тарас закінчив свій сніданок і підвівся, щоби йти.

- Тарасе, а де Ви взяли цю червону куртку? Чи привезли з України? Дуже яскрава, занадто буде впадати у вічі. Не боїтеся? Начебто Вам треба бути більш непомітним? Та й якість не дуже, – у свою чергу зауважив Михайло.

Вже на виході з ресторану, за одним із столів Тарас побачив чоловіка, якого біля його номера Айдар назвав Арменом. Він сидів в оточенні трьох міцних хлопців, по обличчях і жестах яких можна було б подумати, що вони є представниками кримінального світу. Армен махнув рукою:

- Гей, українець! Побачимося на майдані. Знайди мене там.