Розділ 11

Сам Тарас Дикий завжди ставився до Назарбаєва негативно. У «Волі» його вважали другом Москви, а отже – ворогом України. І коли в 2019 році влада в Казахстані перейшла до Токаєва, Тарас сприйняв це з оптимізмом. Все-таки Токаєв деякий час працював у керівництві ООН і можна було очікувати, що став «західником». Хоча б трохи.

Але надії не виправдалися, з ініціативи Токаєва до конституції Казахстану було внесено зміни, згідно з якими Назарбаєв отримав довічний титул Єлбаси – лідер нації. Він залишався головою ради національної безпеки, тобто особисто контролював увесь силовий блок. Йому за життя встановлювали пам'ятники, його ім'ям називали міста та проспекти, парки та університети. І він залишався головою правлячої партії  «Нур Отан». Яка на парламентських виборах у січні 2021 року набрала понад 71% голосів. Тобто парламент також був його. А наприкінці 2021 року Назарбаєв їздив до Росії на переговори з Путіним.

В експертному середовищі, дружньому до «Волі», почали говорити про те, що Токаєв – транзитний Президент, до передачі влади прямим спадкоємцям Єлбаси.

Гасло «Шал, кет» Тарас уперше почув на цьому мітингу. Оскільки в перші дні протестів гасла були виключно економічними – проти різкого подорожчання газу, проти низьких зарплат тощо. І Тарас добре розумів, що поява нового гасла радикально змінювала ситуацію в Казахстані, протести набували політичного характеру. Наразі протестувальники вимагали зміни влади. І не тільки Назарбаєва, а й Токаєва також. Схоже, що в Алмати справді починається революція.

Тим часом колона вийшла на проспект Абая та заповнила обидві його смуги. Тарас йшов зустрічною, на правому узбіччі якої стояло багато легкових автомобілів. Деякі з них з працюючими двигунами та увімкненими фарами - вони перечікували прохід колони, щоб продовжити шлях. Демонстранти, проходячи повз, ляскали долонею по капоту таких машин, і над колоною стояв безперервний шум від таких ударів. Це не була агресія, демонстранти не прагнули завдати шкоди автомобілям, вони закликали водіїв приєднатися.

Але Тарас помітив, що жоден з цих змушених зупинитися автомобілів, не повернув і за колоною не поїхав. Тож, хоча колона демонстрантів дійсно була великою, але говорити про загальну підтримку протестів мешканцями мегаполісу не доводилося.

З проспекту Абая колона повернула на вулицю Жовтоксан, удень Тарас їхав саме цією дорогою з готелю до ринку «Алтин Орда». І зараз йому здавалося, що це відбувалося у далекому минулому. 

Коли Тарасові та його супутникам залишалося йти до площі Республіки метрів сто, попереду пролунали перші вибухи світлошумових гранат. На площі, ближче до проспекту Назарбаєва, стояла щільна група СОБРу, а площею їздили колами поліцейські автомобілі, розганяючи людей, що вийшли на неї.

Потік протестувальників, що виплеснувся на площу з вулиці Жовтоксан, розділився на три окремі потоки. Спокійніші учасники попрямували до монумента Незалежності, з ними пішов і Тарас.

Ще одна частина попрямувала до будівлі акімату і вздовж його бічних корпусів, вони розбили і підпалили шість поліцейських автобусів, що там стояли. А невелика група відокремилась від них, подолала супротив охорони та проникла до будівлі акімату. Усередині вони були недовго, невдовзі їх звідти витіснили.

Найрадикальніша частина людей, які ще не охолонули після зіткнення з силовиками біля Алмати Арени, атакувала собрівців - вони кидали в них каміння. Силовики відповіли залпом гранат із сльозогінним газом. Площу затягла хмара задушливого газу і протестувальники почали розбігатися. Більшість повернулися на вулицю Жовтоксан і побігли у бік проспекту Абая. Групи поліцейських їх переслідували, знову розпочалися затримання.

Тарас стояв біля монумента Незалежності і спостерігав, як обезлюднює простір перед ним. Перший день закінчувався перемогою силовиків, які прогнали протестувальників із головної площі міста. Але Тарас думав, що тепер це не має значення. Наразі він був упевнений, що революція в Казахстані розпочалася. І те, що відбувається тут, дуже схоже на події першого грудня 2013 року в Києві.

Він дістав носову хустку і вилив на неї залишки питної води, яка в нього ще була. Потім прикрив мокрою хусткою ніс та рот. Дихати стало трохи легше. І він побіг від монумента вниз вулицею Байсеїтовою. Спритно ухилившись від удару кийка, який намагався завдати йому поліцейський.

На проспекті Абая він повернув праворуч і вже спокійно пішов у бік площі Абая. Незабаром він побачив пам'ятник видатному казахському поетові та просвітителю, за сто метрів від якого знаходиться готель «Казахстан».