Розділ 5

Спали вони не більше двох годин, їх розбудив дзвінок телефона Тараса.

- Я Сергій Куценко. Чи можу я до Вас увійти?

- Я сплю. Хвилин за п'ять влаштує?

- Ok.

Тарас швидко сходив до душу і одягнувся, а Ірена залишилася лежати, закрившись простирадлом.

Коли до номера зайшов Сергій Куценко, було близько одинадцятої ранку. То був високий худорлявий чоловік років п'ятдесяти, трохи сивий, одягнений у гарний італійський костюм. Від нього ледь відчутно пахло дорогим одеколоном.

-  Як дісталися? — спитав він, потиснувши Тарасову руку біля дверей, і впевнено увійшов до кімнати. Невпевнену спробу Тараса утримати його біля дверей Куценка або не помітив, або проігнорував. Побачивши Ірену, що лежить у ліжку, він анітрохи не зніяковів, і запитав, звертаючись до обох:

- Встигли відпочити?

- Jasna cholera! Не дуже дружня країна, то в аеропорту затримують, то в номер вламуються.

- Przepraszam, pani! Зранку в аеропортах почали затримувати чоловіків, які прилітають із-за кордону. А Тарас на вигляд якраз із тих, кого треба затримувати, - засміявся Сергій.

- І я вдерся не з порожніми руками, - він кинув на стіл два конверти. — Це ваші добові на три дні. Курс місцевої валюти 436 тенге за долар. Але треба розписатися за отримання, - Сергій поклав ручку і аркуш із роздрукованою на принтері розпискою на столик біля ліжка, на якому лежала Ірена.

- Що, в Алмати вже гаряче? – спитав Тарас.

- Поки що ні. Зранку мітинги були лише у Західному Казахстані. Але й в Алмати вони розпочнуться сьогодні ввечері. І вам з Іреною потрібно бути о 18:30 біля Алмати-Арени. Подивіться, що там і як. Візьміть таксі, це досить далеко.

- Ти там теж будеш? – у голосі Ірени відчувалося глузування. Вона знала, що Сергій Куценко ніколи не ходить до місць, де можуть виникнути якісь заворушення. І намагалася вколоти його натяком. Але той залишався впевненим та незворушним.

- Ні, мені платять за іншу роботу. Давайте о 10-й вечора зустрінемося в ресторані готелю, обговоримо нашу співпрацю та підпишемо контракти. Це 26 поверх. А поки що відпочивайте.

Тарас знав Сергія Куценка ще по Майдану, він кілька разів з'являвся біля його куріння. У супроводі когось із нардепів. Він був керівником та фактично власником «Інституту прикладної політики». Юридично це була громадська організація, але фактично це підприємство, яке добре заробляло на проведенні інформаційних кампаній під час виборів. Або за умов політичної нестабільності. Оплачували таку роботу, як правило, учасники політичних процесів, кешем. Але часто інститут виконував й грантові проекти, які фінансували різні західні фонди. Статус громадської організації дозволяв одержувати немалі гроші, не сплачуючи податків.

Куценко вважався одним із найкращих в Україні фахівців із проведення інформаційних кампаній у соціальних мережах. Він - типовий штабіст, людина не публічна, не часто з'являється в телеефірах і широкому загалу мало відомий. Як і більшість маститих політтехнологів, він уникає особистої участі у масових акціях. Але провів із півсотні виборчих кампаній в Україні та за кордоном.

Сергій брав активну участь у революції гідності, займаючись нейтралізацією антимайданівської активності у російських соціальних мережах «Вконтакте» та «Однокласники». У «Волі» вважали, що фінансував цю його роботу один із українських олігархів, який мав особисті президентські амбіції.

Поки Тарас їхав у поїзді зі Львова до Києва, він встиг з'ясувати, що з 2021 року ГО «Інститут прикладної політики» виконує проект «Покращення інформування населення Казахстану з питань демократії» - у партнерстві із двома місцевими громадськими об'єднаннями. Проект фінансувався однією з неурядових організацій США. До Алмати Сергій прилетів напередодні вранці із Франкфурта-на-Майні.